Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі
- Автор: неизвестен Автор
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-2737-4
- Жанр: Мифы. Легенды. Эпос
Электронная книга - «Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі». Краткое содержание книги:
— Дивись-но! Ми всі для твоєї химери трудимося, а твій красний чоловік лежить на боку та спить!
Вона нічого їм не каже, тільки плаче, що таку біду навела на свого батька.
Але ті вороги найшли якусь чарівницю, і вона сказала їм, що того короля ніхто не поб'є, а тільки той лицар, що вже п'ятсот літ закопаний під землею в такім-то місці. Беруться вони, відкопують його і кажуть йому, чого їм від нього треба. Той і каже:
— Добре! Тільки годуйте півроку мого коня вівсом голим, а мене медом білим.
Ті кажуть:
— Добре.
Годують їх обох, як кабанів на заріз, і через півроку посилають вість до того короля, щоб ставав до бою на тому-то місці. Зажурився той король вже не жартом, аж плаче: де то, щоб через дурну жінку він життя свого позбувся. Розписав листи по приятелях своїх, щоб йому помагали. Ті поприїздили. І він їде з зятями. Кажуть і дурному їхати. А він:
— Овва! Чого я поїду? Не бачив, як їх поб'ють, або що?!
Ну, нічого робити, — вони виїжджають. Тоді Іванко припік третій пучок волосся, з'явився кінь такий, що ще зроду ніхто такого не видів. І каже кінь до нього:
— Слухай-но! Те, що було перше, то пусте: тепер з твоїми ворогами єсть такий лицар, що як станеш битися з ним, то ти заїжджай з правого боку і хутко стинай йому голову. І як зітнеш, то відскакуй на лівий бік, то він тільки ранить тебе в ногу, але не дуже. Сідай, нема часу довго балакати!
Вбрався він у кінськім вусі, став такий сильний і хороший, що кращого за нього на всім світі не було! Сів на коня, кінь і поніс його так, як птах. Приїжджає на місце. От викликають, хто хоче з таким-то лицарем битися, і коли його поб'є, то вже більше битися не будуть. Виїжджає Іван-дурень проти того лицаря, а він йому і каже:
— Здоров, королевичу Іване!
Той йому відповідає:
— Дай Боже здоров'я!
Питається його той лицар:
— Чи будем битися, чи миритися?
Той каже:
— Ні! Будем битися.
— Ну, ставаймо до бою!
Повитягали вони шаблі. Перший раз зійшлися, — так тільки один коло другого проїхав. Другий раз зійшлися, — тільки шаблями побренькали. Третій раз зійшлися, — кінь Іванків як підсадиться з правого боку! Тоді Іванко хутко голову тому лицареві стяв та й відскочив на лівий бік. Але той, вже без голови, як махне шаблею — та й вдарив Іванка по литці і геть її розрубав. Прибігла до нього його жінка, не пізнала його, і дала йому свою хустку з голови перев'язати рану. Той перев'язав і втік. А його вороги бачать, що нічого не вдіють, та й повтікали з своїми людьми.
Приїздять вони, зяті і король, додому. Тішаться, що так скінчилося, і хотять стратити того дурного Іванка. Приходить жінка до його кімнати: він спить. Відкриває ногу, а з ноги ще кров юшить. Закликали батька, пізнали рану, що то йому зробив той лицар; збудили його. Якось вони ту рану залікували і вже жили спокійно. І більше ніхто вже не смів на них нападати.
Як Іван царя перебрехав
Мав один цар красну дочку і надумав заміж її видавати. На весь край проголосив, що дасть царівну за найпершого брехуна.
В одного ґазди було три сини.
Старший, що вважав себе дуже мудрим, сказав до своїх братів:
— Царівна має бути моя, бо я можу найкраще брехати.
Прийшов до царя, а там брехунів видимо-невидимо. Входять один за одним до палати і виходять засмучені. Дійшла черга і до нього. Ввійшов, а цар попереджає:
— Міркуй, небоже, бо як добре не збрешеш, дістанеш п'ятдесят палиць.
Вислухав цар хлопцеву брехню і сказав:
— Могло таке статися. Підставляй хребет.
Вернувся хлопець додому, а батько питає:
— Коли будемо, сину, весілля твоє з царівною гуляти?
— Ой, — жаліється хлопець, — не будемо, бо цар найбільший брехун.
Вирішив спробувати щастя і середущий син. Та й він заробив п'ятдесят палиць.
А наймолодший, Іван, котрого брати вважали придуркуватим, і собі проситься до царя.
— Куди ти, дурню, підеш? — не пускають його брати. — Лише ганьбу нам принесеш.
Не послухався Іван і пішов. Заходить у палату, а цар наказує:
— Бреши, хлопче, добре, як не хочеш п'ятдесят палиць дістати.
— Я так збрешу, — каже Іван, — що ти, царю, підеш свиней пасти.
Цар ледве стримав гнів.
— Бреши, бреши, — каже він. — Але царівна не буде твоя, якщо я розсерджуся.
— Нас є три брати, а четвертий, наймолодший, няньо, — почав оповідати Іван. — Маємо велике поле. Надумали ми його взимку погноїти. Назвозили гною і розкидали по землі. Навесні сніг розтав і ми побачили, що погноїли чуже поле. Взяли ми тоді ниву за всі чотири кінці, перенесли і висипали з неї гній на свою.