Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі
- Автор: неизвестен Автор
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-2737-4
- Жанр: Мифы. Легенды. Эпос
Электронная книга - «Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі». Краткое содержание книги:
Картопля росте, вони полють. Уродили бульби завбільшки з кулаки.
Бабуся собі в яму сипле, а дідові бадилля на купу скидає. Стали їсти. Вкусив дід бадилину та й каже:
— Ану, дай покуштувать — чи твоє смачніше, чи моє.
А бабуся сміється:
— Е, ні, дідусику, їж, що тобі вродило!
Прожили зиму, знову весни діждали.
— А що будемо сіяти? — пита дід. — Мені мої харчі вже увірилися.
— Коли так, — міркує бабуся, — насіймо маку.
— Еге, еге! — радіє дід. — Тільки мені хай буде те, що в землі, а твоє — що зверху!
— Про мене, — каже бабуся, — хай мої будуть самі вершечки.
Уродив мак. Голівки такі, як кулаки. Позрізала їх бабуся, повитрушувала, насипала маку повні мішки.
— Тепереньки, діду, рви усе, що твоє, їж на здоров'я.
Їсть болотяник цурпалки з маку, аж давиться.
— Дай, бабо, покуштувати, чи твоє смачніше, чи моє!
А бабуся сміється:
— Як же я тобі дам, коли мачинка маленька, а в тебе ротище здоровенний?
Перезимували знов. Болотяник цурпалки їсть, а бабуся — мак.
На третю весну вона питається:
— Чи будемо сіяти, чи, може, годі?
Тут болотяник як закричить:
— Щоб ти, клята бабо, пропала! Ти вже мене так захарчувала, що я й ногами не можу ходити!
— То ти, може, й жити в мене не хочеш?
— Ні, не хочу!
— А як же ми розпрощаємося? Навчи мене хоч одненької пісні на згадку!
Став він співати:
«Ой, жив собі болотяник-небога, та не мав він прихилитись до кого. То знайшов собі бабусю старую… Оцю вже, каже, я перехитрую!
А бабуся була хитріша: так його нагодувала, що він ледве дише. Бадиляччя й цурпалки давала: отак того болотяника вшанувала!
Зрозуміла, бабусенько, моє слово? Залишайся жива та здорова!»
— А добре, — питає, — я тобі заспівав?
— Добре, — каже.
— Ну, заспівай же й ти мені, хоч поганенької, та й розпрощаймося!
— Е, ні! — бабуся йому. — Я так не заспіваю! Ось перекидайся на коня, неси мене, куди знаєш, тоді й заспіваю!
Перекинувсь болотяник на коня й поніс її в ліс, між терни та глоди. А бабуся вхопилася за гриву й співає: «Трайда-райда! Трайда-райда!»
Уже болотяника колючки пошмугляли, уже на ньому й шерсті мало, а вона все співає.
Став болотяник проситися:
— Може, годі, бабусенько? Може, все?
— Е, ні, — каже, — не все. Ще й половини не проспівала.
— Ой, бабусю, голубонько, пусти хоч з душею! Не треба мені твоїх пісень!
— Еге, — каже, — я ж тебе слухала! Послухай і ти мене!
Аж заплакав болотяник.
— Дам, — каже, — торбу грошей, тільки відпусти живого!
Забіг у болото, копнув ногою під купиною, де в нього гроші були заховані, вхопив торбу й поніс бабусю до хати.
Як злізла на порозі — кинув їй торбу:
— Тепер знатиму, хто хитріший, хто мудріший! Прощавай, стара!
Та й подався до себе на купину.
Як бідний чоловік нищив панів
Було два брати: один убогий, а другий багатий. Допіру той бідний стає у багатого за сніп робити, вимовив собі таке: що за день заробить, той зараз йому і сніп викидає; братові ж копи ставить уряд, а свої збоку. Коли хтось вночі йому колоски обдзьобує.
Аж тут його багатий брат обід справляє. А бідний каже до своєї жінки:
— Піду я до брата, може, мені дасть хоч шматочок хліба та келишок горілки.
Брат, побачивши, що він іде, каже:
— Ледащище, не хоче робити, а йде до мене горілку пити.
А він те почув, що так його багатий брат сказав, взяв і вернувся.
Але жінка багатого виходить. Взяла того бідного до комори, дала йому келишок горілки й їсти, і дала йому буханець хліба та й каже:
— Візьми та поділи хоч тим свої діти.
Він, прийшовши на поле до жінки, поділив між дітьми той хліб і каже:
– Іди ж з дітьми додому, а я буду тут ночувати і пильнувати, хто нас праці збавляє.
Сідає коло свого полукіпка і вартує, хто йому таку шкоду робить.
Аж прилітає вночі птах. Сів на його полукіпкові на верхнім снопі, і з верхнього снопа аж до самого споду обдзьобує колоски. Пробудився той чоловік і схопив того птаха. Взяв зв'язав йому крильця й ніжки і дав дітям бавитись. І каже:
— Бавтеся, діти, доки не замучите!
Починає той птах проситися:
— Пустіть мене живого, більше я не буду.
Але йому не вірять. І каже той чоловік до нього:
— Ти, безчеснику! Не вважаєш на мої злидні і збавляєш мене шматка хліба!
А той птах каже до нього:
— Ти собі на те не вважай, тільки відпусти мене. Бо я, — каже, — є пан Пташинський, але прибудь до мене, то будеш мати що схочеш, я тобі нагороду дам за те, що мене відпустиш.