Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі
- Автор: неизвестен Автор
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-2737-4
- Жанр: Мифы. Легенды. Эпос
Электронная книга - «Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі». Краткое содержание книги:
Цар схвалив:
— Може бути!
— Посіяли ми на тій ниві пшеницю, — говорить далі хлопець. — І виросли з неї високі дуби, аж до хмар сягають. Покосили ми ті дуби, а жолуді склали в копиці. Накупив няньо багато свиней, більше, як у пресвітлого царя.
— А за що він міг купити більше свиней, як у мене? — заперечив цар.
Та хлопець не розгубився:
— Не знаєш ти, царю, як бідняк уміє ґаздувати. Він годує воші і потім їх панам продає за великі гроші. Так і ми робили.
— Може бути, — видавив із себе цар. — Але до свиней і свинарів треба.
— Правду кажете, — говорить Іван. — Не могли ми самі доглянути свиней і найняли вашого батька за свинаря.
Як закричить цар:
— Брешеш! Мій батько був з царської сім'ї.
Та й замовк. Зганьбився, що простак його перебрехав. Не хотілося цареві віддавати дочку за Івана. Та не міг він відмовитися від свого слова і наказав весілля гуляти.
Став Іван царем у тій державі. І тепер царює, коли не вмер.
Як Кармелюк пана сповідав
Був собі один пан, на вигляд смирний-пресмирний, тихий-претихий, ласкавий-преласкавий. Все чинив облесно, та з зітханням, та з поклоном, але люди боялись його гірш вогню, гірш чуми і мору лютого.
Бо як тільки не вийде який сердега на роботу вчасно, то так і знай, що пришле економа, і той забере у нього чвертку майна.
А не вийде сердега другий раз, то вже половину, а як хто непослух вчинить, — то всю хатню утвар забере.
А бити, лаяти — боронь Боже!.. Та скільки-то горя з ним люди пізнали, скільки сліз кривавих пролилось, скільки сиріт безталанних лишилось…
І от поїхав той пан раз до церкви. Висповідався та й їде цугом назад, але в лісі чує — кричить щось іззаду.
Оглядається — аж то дяк церковний біжить за ним та й кричить зачекати.
Стримав пан коні, а дяк і каже йому, що так і так, ваша вельможність, забули отець-батюшка, які гріхи ви йому сповідали, то й послали мене навздогін, щоб ви сказали ще раз, бо їм треба відмолювати ваші гріхи.
Ну, пан і каже знов:
— Сповідався, щоб простив мені Бог гріхи мої тяжкі, що я якось у святу п'ятницю масне в рота взяв, ще якось, нехотячи, кицечці моїй хвоста притис та ще фурману якось лайливе слово сказав.
— Ага, — каже дяк, — і то все, ваша вельможність?
— Все, — каже пан.
— Ага, — каже дяк, — то ви, ваша вельможність, забули ще один маленький грішок — то ваше багатство, що ви його із сліз сирітських збудували.
Та й — раз із себе дяківську одежу, а пан як завидить, що це Кармелюк, та як наробить ґвалту, а Кармелюк тоді — раз, бере одну тополину та й пригинає, бо сильний був, пригнув її, та тоді мотузок панові на шию — р-раз, та й каже:
— Ну, піднімайтесь, ваша вельможність, там уже й решту гріхів здасте. — Та й пустив тополю догори. І тільки вітер свиснув!
Як Микола був коровою
Жив собі один бідняк, якого звали Миколою. Мав він лише стару хатчину, а в тій хатчині повно дітей.
Одного разу пішов Микола з жінкою в ліс: він — по дрова, жінка — по гриби. Коли дивляться — багач, у котрого Микола мало не задарма цілий рік служив, веде з ярмарку корову.
Жінка Миколи зашепотіла:
— Коли б нам таку корову! Було б дітям молоко!
— Цить, жоно, — відповідає Микола. — Багач мені винен, то й корова буде наша.
Залишив він жінку в кущах, а сам пішов на дорогу. Тихцем підійшов до корови, зняв з рогів мотузку, засилив собі на шию. Корова — в ліс пастися, а Микола йде за багачем. Зраділа жінка, бо зрозуміла хитрість чоловіка і повела корову додому.
А багач ішов і не оглядався. Не знати, як довго ішов би він так, та зустрів знайомого купця.
— Гей, сусіде, — крикнув той ще здалеку, — що ти дав за цього вола?
Багач і тепер не оглянувся, лише сердито буркнув:
— Коли ти й досі не відрізниш вола від корови, то хоч помовчи.
— Та яка то корова, то віл, — реготався стрічний купець. — Як не віриш, то сам подивися.
Багач озирнувся і за голову схопився:
— Чорт таке видів?! Купив добру корову, а таке сталося.
Купець посміявся та й пішов собі, а багач став серед дороги і не знає, що робити.
— Звідки ти тут узявся? — питає він Миколу.
— Я й сам не знаю, — відповідає той. — Не пам'ятаю, щоб ти купив мене коровою.
Багач не може отямитися.
— Як ти став коровою?
— Не знаю, — каже Микола, — але здогадуюсь, що прокляла мене одна вдова. Колись я був багатим та скупим. Служила вдова в мене мало не задарма рік. Я скупився заплатити їй зароблене, і за те вона мені залаяла: «Миколо, бодай ти став коровою і був нею доти, доки не виплатиш мені зароблене молоком».