![Вогнедан, Повелитель… [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогнедан, Повелитель… [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #1
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогнедан, Повелитель… [uk]». Краткое содержание книги:
Десь в далекій — далекій Галактиці є планета Океан... Чимось схожа на нашу... Може суші там поменше, та клімат пом’якше... І люди так само воюють з зажерливими напасниками, захищають рідні оселі, а в скрутну хвилину кличуть Богів на допомогу...
А до одного народу допомога у битві з кочівниками прийшла в досить неочікуваному вигляді. Її, ту поміч, запропонували космічні прибульці з загиблої планети. А взамін попрохали, щоб їм дозволили оселитися на цій землі, і знайти нову вітчизну замість втраченої...
Роман «Вогнедан, Повелитель» оповідає про життя-буття нащадків цих двох рас. Прибульці, вдячні людям за притулок, взяли на себе оборону нової вітчизни від усіх зовнішніх ворогів. І розслабився колись войовничий тубільний народ, розніжився в безпеці... А з Півночі вже йде новий ворог, ще страшніший за попереднього. І врятувати людей та дивних — нащадків прибульців може лише відвага, та віра в те, що дух не вмирає...
— Тобто за його правління, — вимовила Дана, — буде якась страшна війна, котра і…
— Можливо…, - сказав Святослав, — пророцтва є річчю туманною, і не одразу… Там ще говорилося про велике кохання, яке буде причиною зради, і не тільки… Конвалія не витримала цього… Вона згасла, як мандрівний вогник. А я живий і досі… На травах і настоянках, котрі приймаю щодня… На силі двох цілителів, котрі завжди поряд зі мною. Моє тіло ледве утримує вагу мого духу… Я мав би померти ще шістнадцять літ тому. Шістнадцять років Ельбером править мрець…
— Мій Повелителю, — мовила дівчина, оговтавшись, — ви наважилися боротися з судьбою… Долю можна змінити, але… Якщо Вогнедану судилося щось жахливе, то дайте ж йому можливість до того часу жити в любові і мирі.
— Якби це пророцтво стосувалося лише мого сина…, - сказав Повелитель, — тоді… Срібляна визначила строк… До того строку я не маю права вмирати. Я сам зустріну ту біду, якою б вона не була. А щодо Вогнедана… Я занадто суворий з ним для його ж блага. Майбутнє у нього таке, що він буде згадувати свої теперішні біди як найщасливіший час свого життя. А ви, мила панно, є його коханням, отже… Якщо ви не послухаєте мене, і не обмежите спілкування з моїм сином по власній волі, я розділю вас не змигнувши оком. І, думаю, вам не треба нагадувати про те, що державні таємниці ви не маєте права повіряти навіть Вогнедану. Ви вільні, панночко. Мені час приймати ліки.
***
Вогнедан вже давно не відчував аж такої радості…
За останні півроку він забув, що таке звичайна дружня розмова. Чорногорці, його родогорські колеги, були відважними воїнами і гарними приятелями. Але серед своїх боговладців він неначе відпочивав душею.
Дослухавши оповідку про панича з Квітану, котрий поїхав відпочивати на води, а потрапив у сутичку з розбійниками з-за гір, юнак глянув туди, де мала сидіти Дана, і аж похолов, не уздрівши дівчини.
«Образилася, — подумав, — подумала, що забув за неї в колі друзів… Образилась і пішла.»
Він теж піднявся, залишивши Воїслава плести ще якусь оповідку, і мовив:
— Зустрінемося ввечері, милі браття.
Йому відповіли врізнобій, але не суперечили і не умовляли зостатися. Знали, що марно.
В будиночку пані Лілеї юнак знайшов лише обох пажів. Вони вже знали ім’я переможця, нехай і прибране, і привітали його з перемогою.
Панна Дана не приходила… Почувши це, Вогнедан ледь поблід. Він підрахував, що найближчий пором до Грона відходить аж по обіді, отже…
Та речі дівчини були на місці, а Ізгліян у стайні. Юнак спустився у гарнесенький садочок панни Лілеї, до якого майже не торкнулася осінь — настільки тепло було цієї пори на Сіллоні — і тут згадав…
Боги Ельберу, як він міг забути… Оповісник, ну звісно ж… Дана, його мила Дана, відважна й нерозважна, зараз сидить перед його батьком… Виповідає прохання… Ну для чого він дозволив їй… Вірніше — не заперечив. Справа ця безнадійна від самого початку. Татко прикриється словами про державне благо, та ще і якось образить суджену. Холодно і розважливо. Дасть їй зрозуміти, що вона не пара принцу, хоч і опальному.
А он і Дана в своєму вояцькому вбранні. Іде, опустила голівоньку…
Лють заливає розум Вогнедана. Родова лють Вогняних Ящерів.
— Що він тобі зробив? — кидається юнак до судженої, - що зробило з тобою це… чудовисько?
Очі Дани вологі від сліз, але відповідає вона несподівано:
— Не смій так говорити про Повелителя!
— Що він тобі сказав? — допитується Вогнедан, — що, кохана?
— Багато чого, — мовить дівчина, заспокоюючись, — я його зрозуміла, і пробачила йому, але нам від того не легше, мій коханий. Наше занадто сильне почуття стривожило Повелителя, і він збирається перевести мене до Зелеміню.
— Тебе? — непорозуміло питає Вогнедан, — чому тебе, а не нас з Воїславом?
— Мабуть тому, — говорить Дана спокійно, — що в чужій провінції мені ніхто не надасть додаткової відпустки, як це зробив мій батько-сотник.
- І чим він пояснює таку…? — запитує Вогнедан, — таку навіть не жорстокість — свавілля?
- Єдине, що я можу сказати, — відповідає дівчина, — це те, що Повелитель вважає, що ти, ставши правителем Ельберу, приведеш країну до погибелі… І не останню ролю в цьому зіграють порухи твого серця… Повелитель хоче, щоб ти або задавив у собі почуття, взявши приклад в цьому зі свого батька, котрий у юності…, але це не моя таємниця. Не знаю, що з цього вийде, бо ви, мій суджений, зовсім не схожі на рахівницю…