![Вогнедан, Повелитель… [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогнедан, Повелитель… [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #1
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогнедан, Повелитель… [uk]». Краткое содержание книги:
Десь в далекій — далекій Галактиці є планета Океан... Чимось схожа на нашу... Може суші там поменше, та клімат пом’якше... І люди так само воюють з зажерливими напасниками, захищають рідні оселі, а в скрутну хвилину кличуть Богів на допомогу...
А до одного народу допомога у битві з кочівниками прийшла в досить неочікуваному вигляді. Її, ту поміч, запропонували космічні прибульці з загиблої планети. А взамін попрохали, щоб їм дозволили оселитися на цій землі, і знайти нову вітчизну замість втраченої...
Роман «Вогнедан, Повелитель» оповідає про життя-буття нащадків цих двох рас. Прибульці, вдячні людям за притулок, взяли на себе оборону нової вітчизни від усіх зовнішніх ворогів. І розслабився колись войовничий тубільний народ, розніжився в безпеці... А з Півночі вже йде новий ворог, ще страшніший за попереднього. І врятувати людей та дивних — нащадків прибульців може лише відвага, та віра в те, що дух не вмирає...
— …панна Чаяна… Зразок пристойності на межі зловісності…
— … «мене моє кохання подолало…» Панна побачила, як я почервонів..
— Попереджений є озброєним… Але, коли я його побачив, то зброя затремтіла у мене в руці, «бо сила іде у землю, коли те, що любиш…» А він був її рідним братом…
— …у Бранибора… Я прийшов тоді з занять в червоній сорочці замість білої… Моя ніжна матуся…
— …все таки винагорода другому переможцю… Пан Зоредив дійсно є схильним до відлюдництва, і тому…
— …О, ці білі зоредиви… А втім, він же міг попросити…
— …добрий суддя — не обов’язково добрий воїн… Справедливість…
— …понад усе, звісно… Але суддя постійно має справу з дуже негармонійними справами…
— …чи витримає це Рогволод. Воїн-то він прекрасний, але…
— … я б не витримав…
— …оповім історійку… Поїхав один панич, чиє ім’я…
— …я уже здогадуюсь… На відпочинок…
— … і ось він говорить сотнику: «Війна?… Ах, що ви, мій пане… Які можуть бути битви… Повна відсутність краси і гармонії…»
— … о, так, а опісля він оповідає неньці: «Я ось побував у прикордонній фортеці… Бачив там одну сутичку… Ой, як негарно… І що ж ви думаєте, люба матусю… Один ішторнієць намірився проткнути мене мечем… Ви б бачили ту зброю… Так неоковирно зроблена — просто жах… Що? Звісно я його вбив… Хіба ж я міг допустити, аби до мене доторкнулися такою гидкою залізякою…»
— … питає його: «Невже ти не міг якось інакше… Адже це…» А він відповідає: «Той ішторнієць… Ах, він мусив радіти, загинувши від клинка виробу боговладських зброярів…»
— …дай відгадати… Це був…
— …о, я присягнув зберегти таємницю… Піїта… Пан Вогнедан з ним знайомий… До речі, він був сьогодні серед…
— …о, тоді не потрібно й оповідати… Він квітанець, неправда ж?
— …гарячі квітанські хлопці… Не дай Боги стати проти них, коли на срібних накочує отой сказ…
— …не тільки… Зрештою всі ми…
— …захист, авжеж…
Появу оповісника вони навіть не помітили. Дана, котра самотньо сиділа в куточку, колупалася в рибній страві двозубою виделочкою і дуже хотіла піти до будиночку пані Лілеї, щоб там відіспатися, побачила його першою. Вона встала і потиху вислизнула з-за столу. Вогнедан якраз сміявся отим своїм переливчастим сміхом, слухаючи про відпочинок у Чорногорі певного квітанського панича. Він наче був вдома, у Боговладі. І забув про заслання, про вояцьку службу, про невиховану провінціялку Дану Лелег…
Дівчина йшла за оповісником і мудрувала, що їй говорити Повелителю… Вирішила оповісти про Лемпарта щиру правду, навіть, якщо це пошкодить їй самій. І боротися за Вогнеданове щастя… Сам він не бажає цього робити — що ж… Доведеться Дані влаштувати йому відпочинок у яблуневому саду… Ось тільки вона сама чи буде там йому потрібна?
Повелителя розмістили у найкращій будівлі міста Зорі — палаці намісника Сіллону. Дану її провідник передав незворушному дивному, котрий сказав дівчині з виразною чорногорською вимовою:
— Прошу, ще й припрошую… Проходьте.
І відчинив перед Даною хвірточку до внутрішнього дворику.
Повелитель був там… Без урочистих обрядових шат він був ще більше схожим на Вогнедана. Дівчина поправила сама себе, що це таки принц є дуже схожим на батька, а довічна молодість обличчя робить цю схожість дуже помітною. І вподобання в одежі однакові у батька з сином — данадільська вишиванка, сірі штани вояцького крою… Просто і зо смаком… Навіть кунтуші схожі… Тільки у Повелителя по блакитному тлі вбрання йде простенька золота облямівочка — зигзаг замість витворного гаптування.
Святослав вказав Дані на стільчик біля невеличкого столика, а що вона продовжувала стояти, то мовив стиха:
— Присаджуйтесь, панно. Я більше люблю ходити, аніж сидіти.
Дана обережно присіла на краєчок стільця і завмерла. Вона знала, що правитель зараз роздивляється її… Оцінює… Тоді, на змаганнях перед ним була замаскована тінь, тепер він бачив живу особу, котра…
— Отже, Дана Лелег, — поволі вимовив він співучим тихим голосом, так, як говорив на змаганнях, і дівчина трохи прибадьорилася: не примарилося отже…, - Лелег, а не Лелека, чи не так? Судове подання Дзвенигора Ллєга-Лелега проти Білоглава Лелеки, котрий…
— Так, і мій дід довів своє походження від Ллєгів, — говорить дівчина трохи не зухвало. Не вистачало, аби правитель засумнівався в її чистокровності.
— Син Дзвенигора, Дзвенислав, — продовжує правитель, — командував загоном воїнів-тіней у Війні Бога Грому…