Вогнедан, Повелитель… [uk]

— Ми заручені, - відповідає Дана, силячись на спокій, — принц запропонував мені персня, і я прийняла його.

— А звідки ви знаєте його суперника з Великодніх змагань?

— Він служив у нашій фортеці, аж поки мій батько не позбувся цього вояка через його огидну поведінку, — мовить дівчина, — я мала змогу зрозуміти, що це — гидка й брехлива особа, яка…

— Досить, — спиняє її Святослав крижаним тоном, — отже ви виповіли прохання, яке я не можу вдовольнити… Чи є у вас бажання більш розважливі?

— У мене є бажання запитати, — говорить Дана лагідним голоском, який у неї з’являється лише в скрутних обставинах, — чому перебування принца у Боговладі може загрожувати безпеці Краю. Адже лише за цієї умови правитель може не виконати прохання переможця.

— На жаль…, - коротко говорить Повелитель, — що ж… Даю вам можливість подумати, і викласти своє прохання письмово. А краще — надіслати до Боговлади збірочку своїх віршів, і отримати відтиск та різьблені дошки. Щодо ж персня на вашій руці, то принцу буде дозволено навідувати вас. Щоправда ці відвідини мають бути не дуже частими — він мусить пошлюбити панну Чаяну з Зелеміню. Ця винятково пристойна особа має відучити мого сина від схильності до свавілля та поєдинкування.

— Дякую вашій Ясновельможності, - відповідає Дана все тим же отруйним голоском, — але не у вашій владі встановити розклад для наших з Вогнеданом почуттів. До того ж принц говорив мені, що поки що не збирається брати собі другу дружину.

— Мила панно, — говорить Святослав незворушно, — зате у моїй владі відіслати вістову Лелег служити на Зелемінський кордон, доки засланець Світанок відбуває службу у фортеці Родогори. Що я, напевне і зроблю — так буде надійніше.

Повелитель стоїть до Дани спиною і дивиться на море крізь ґратчасту огорожу. Дівчина поволі підіймається. Крок вперед… Вбік… Назад… Знову вбік… Як добре, що вона не в сукні.

— Я вдячна Повелителю за щирі слова і добре ставлення, — жебонить вона, — і дозвольте, на знак подяки, додати, що ішторнійці не дуже помилилися, говорячи про те, що Повелитель Ельберу є холодною і жорстокою нелюддю. З чим і дозвольте відкланятись.

Знову уклін, тоді плавний поворот… Дана лише гадає, коли її всадовлять під арешт — прямо зараз, чи коли вона покине будиночок. Напевне пізніше — якщо її виведуть звідси під вартою, це буде порушенням пристойності. Правитель цього не допустить… Як там говорили юнаки про панну Чаяну… «Пристойність на межі зловісності…»

Вже біля хвірточки на її плече лягає чиясь рука.

— Сядьте, — голос Святослава. Зовсім інший голос. Той, що Дана чула на початку, — о, ці мені жони-воїни…

— На скільки днів мене посадять? — не втримується Дана, — те, що я сказала, є далеко за межами пристойності.

— Добре, що ви це розумієте, — мовить Повелитель, — сядьте у кріселко. Я зараз звелю Вовчуру принести напою.