Аецій, останній римлянин
- Автор: Парницкий Теодор
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Переводчик: Наталья Михайлевская
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Аецій, останній римлянин». Краткое содержание книги:
Перший (неофіційний) переклад українською мовою.
Касіодор таким самим рухом, яким його прабатьки здіймали келиха на честь Геліоса, що опускається в обійми Фетиди, — здіймає свою чару, вшановуючи відхід на спочинок Ока Божого Провидіння. А тоді знову повертається до своєї реляції про посольство до Аттіли.
— Питаю його, чи він справді прагне знищення імперії… чи, попри всю свою дружбу з Аецієм, справді — як кажуть, — готує вторгнення до partes Occidentis?… Усміхається і через грека Онегесія відповідає: «Слава моя і могуть зовсім не потребують позбавляти Валентиніана багряниці й імперії… Я ж люблю його наче брата…» Не зі страхом вже, а зі здивуванням дивлюся на це негарне — сам знаєш, Аецію, яке негарне обличчя… на ті хитромудро усміхнуті оченята… розлізлі губи і кілька волосків бороди… А він сміється. «Моє почуття до Валентиніана таке велике і ревниве, що не заспокоїться, аж доки не отримає якогось доказу взаємності… справді дружнього дару…» Я аж сахнувся. «То ти вимагаєш од західної імперії данини?!…» Вже не сміється, — регоче!… «Не данини, а тільки дарунку», — перекладає Онегесій. — «І невже ж я смію вимагати?… Покірно благаю…»
Басс насилу стримує сміх, який тиснеться йому на губи. Двадцять років тому Аецій так само промовляв до Плацидії!
— За десять днів, Геркулане, — звертається патрикій до Басса, — сенат мусить ухвалити сталий річний дружній дарунок королю гунів, — щиро прихильного до імперії Аттіли…
Обличчя Марцелліна покрилося легким рум’янцем. Касіодор опустив очі, Басс зітхнув.
— А якщо вічний Август накладе вето? — спитав з ваганням у голосі.
Аецій засміявся.
— Плацидій? Нехай спробує…
Настала хвилина гнітючого мовчання. Її знову перервав Басс.
— Отож, імператор partium Occidentis платитиме данину найдикішому з варварів?!… — сказав він тихо і з неприхованою гіркотою
— Наймогутнішому з варварів, — скрикнув Аецій. — Та що я кажу, друже?!… Наймогутнішому з володарів світу!… А зрештою, — додав за мить, — хіба ж імператор Сходу вже два роки не платить такої данини?…
— Атож, платить, — відповів Басс, — але чи знаєш, найславутніший Аецію, що б я, — Валентиніаном бувши, — відповів на те, що ти сказав хвилину тому?…
— Справді не знаю, Геркулане.
Голос Аеція звучав сухо і майже вороже. Але Басс не розгубився. Навпаки, ще сильніша, ніж до того гіркота, а ще й легкий глум — почулися в його голосі, коли він почав говорити:
— Бувши імператором, я так би сказав, друже: «Схід дійсно платить гунам, але ж Феодосій не має при собі непереможного Аеція…»
— І тому платить сімсот фунтів золота щорічно! — скрикнув патрикій жваво, але вже заспокоївшись, майже по-дружньому, одразу ж розвіюючи тривогу, яка після слів Басса з’явилася на обличчях Марцелліта та Касіодора. — Натомість Захід, який має Аеція, заплатить лише половину цієї суми… Правда, Касіодоре?… Хіба ж не сказав тобі король Аттіла, що хоче від нас не більше, ніж двадцять п’ять тисяч двісті солідів на рік?…
— Було так, як ти кажеш, найславутніший, — підтвердив Касіодор і одразу ж звернувся до Басса: — Сам скажи, Геркулане, хіба ж це не справжній тріумф?!… За удвічі меншу ціну здобуваємо мир, який нам щонайменше удвічі потрібніший, ніж Сходові…
— Бо Схід, — підхопив Марцеллін, — окрім Аттіли, одного лише ворога має: персів… а ми?… Ось полічи на пальцях, найславутніший… Гейзеріх, візіготи, Рехіла зі своїми свебами, вічно неспокійні франки, безперервна багауда в Іспанії. А бургунди, алани, арморикани?… щоправда, сьогодні сидять тихо, але чи навіть завтра можна буде покладатися на їхню вірність?… Воістину, найпресвітліший Бассе, ми здобули мир із Аттілою не вдвічі і не почетвірно, але стократ дешевше, ніж Схід!…
Басс тужливо похитав головою
— Невже відтепер, — сказав із гіркою болісною посмішкою, — великий і величний римський мир буде вже тільки миром з ласки гуна…
— Не лише мир, — оприскливо відповів Аецій. — Цісар Заходу теж відтепер буде лише владарем з ласки гуна… Приїхавши до Равенни, Геркулане, спитай, прошу, Плацидія, чи він не вважає, що за багряницю варто заплатити триста п’ятдесят фунтів на рік?!
— Сам поміркуй, Бассе, — через коротку мить продовжив Касіодор, — хіба ж вистачить нам сил опиратися гунові, воістину втричі могутнішому, ніж об’єднані сили вандалів і Теодоріха, та ще й коли ми стоїмо напередодні нової війни саме з цими об’єднаними силами аріанських королів?!… З місяця на місяць — та що я кажу?!… з тижня на тиждень нападуть на нас із двох сторін: один на Італію, другий на Арелат і Арверни… Невже ж ти хочеш, Бассе, ще й нападу з-за Рейну?!…