Аецій, останній римлянин
- Автор: Парницкий Теодор
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Переводчик: Наталья Михайлевская
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Аецій, останній римлянин». Краткое содержание книги:
Перший (неофіційний) переклад українською мовою.
Валентиніан зітхнув.
— Насправді краще би пожаліти і купців, і покупців, і вбогих сенаторів, а всі потрібні гроші стягти з найбагатших посесорів… Басс чи Петроній Максимус не відчули б жодного зменшення свого багатства, хоч би мали спорядити по легіону кожен…
— Буде так, як я сказав, вічний Августе…
— Знаю, що буде так… Принаймні, ще якийсь час… Але що ж станеться з повагою до маєстату, якщо я пообіцяв купцям звільнення, а насправді виявиться інакше?…
— Залиш це мені, Плацидію… Я поклопочуся, щоб з цього приводу повазі маєстату не було завдано жодної шкоди… Але що це за люди?…
На порозі гімназіону, зігнувшись в низьких поклонах, стояло троє сивобородих старців у високих конусоподібних шапках і шатах, обсипаних золотими зірочками. Тільки-но Валентиніан їх побачив, його обличчя миттю пожвавішало. Квапливо рушив до них, нетерпляче скрикуючи:
— Кажіть! Кажіть уже!…
— Юпітер з’явився, пане, — сказав один зі старців.
— І зоря вічного щастя теж, — додав другий.
— Вже йду…
— Куди, вічний Августе? — вкрай здивовано спитав Аецій. — Хто ці мужі?…
— Це халдейські астрологи… віщують мені з руху зірок і планет… Саме йду з ними, — усміхнувся, зухвало дивлячись патрикію в обличчя, — щоб прочитати із зірок рік, місяць і день, коли, як у центр червоного кружечка, випущу стрілу в серце Аеція…
Патрикій знизав плечима.
— Воістину не розумію, чому ворожіння з зірок краще та святіше, ніж віщування з паруючих пташиних нутрощів?… і яка різниця між святотатцем Літорієм і побожним Валентиніаном Августом?!…
Silentium et conventus — спільне засідання цісарського консисторію та сенату в присутності вічного Августа, — вже розпочалося. Префект міста Авксенцій приступив до читання імператорського податкового декрету, який починався словами «Року чотириста сорок четвертого від народження Христа, нашого Господа небесного, Сина Божого, і дев’ятнадцятого року нашого щасливого правління ми постановили…» Сенатори щохвилини перебивали читання гучними оплесками і радісними вигуками на честь імператора. Всі раз-у-раз зиркали на двері, якими до курії мав увійти патрикій. Знали, що він уже в коридорі та розмовляє з представниками купецтва, які перепинили його і виступили зі своїми скаргами та вимогами, зовсім не приховуючи гарячої образи, що кипіла в їхніх серцях.
— Воістину, найславутніший, — схвильовано сказав один із них, — ти багато зробив для маєстату, для римського миру, війська, сенату… Звідусіль на тебе сиплються благословення… Але за що ж має тебе благословляти римське купецтво?… невже за те, що ти накладаєш на нас новий податок… відлякуєш від нас покупців… одним словом руйнуєш стан і без того найбільше зруйнований од нещасливих днів перебування варварського короля в місті… Скажи сам, найславутніший мужу, за що ми маємо тебе благословляти та приносити подяки?…
Аецій мав сильне бажання сказати: «Хай пекло поглине ваші благословення й подяки, — а я на них плював», — але стримався і сказав, трохи подумавши:
— За що?… А хоча б за те, що, відколи я патрикій, жоден король чи варварський народ не загрожує ні вашому майну, ні крамницям…
Купець, — той сам, що говорив раніше, — посміхнувся:
— Воістину, найславутніший мужу, — сказав, — досі нам ще варвар не загрожував… Але чи не загрожуватиме через рік?… не пограбує Італію, не увійде до Роми?… так як увійшов до Карфагену, Емерити, Толози, Бургундії?… Це відомо лише Богу…
Аецій насупився.
— Доки я живий, жоден король ні варварський народ не увійде до Міста, — присягаюся вам…
— Чим присягаєш, найславутніший?…
— Честю та добрим іменем Аеція в потомків, — сказав і увійшов до курії, де його вітав гучний гомін вітань і буря оплесків.
Вже наближається до кінця щорічний день приязні. Касіодор, не перериваючи своєї розповіді про дивовижі двору Аттіли, дає знак слугам — хай пінистим цекубським вином наповнять по вінця прощальні чаші. Тільки-но зблисне перша зоря на небі, Аецій та Марцеллін обнімуть господаря і великим кротонським трактом рушать у цілонічну дорогу до Регіуму, звідки над ранок переправляться на сицилійський берег, до Мессани, де патрикій уже три місяці збирає італійські легіони, очікуючи швидкого нападу Гейзеріха. Лише Басс зостанеться на нічліг у прастарому бруттійському[131] гнізді роду Касіодорів, але на світанку і він покине гостинний дім, вдавшись до Риму на урочисте засідання сенату, присвячене вшануванню п’ятдесят п’ятої річниці уродин Аеція. Тому цього року швидко проминає день приязні, — воістину, лише день, — не два, не три і не тиждень, як не раз бувало у давніші літа…
131
Бруттій — старовинна назва історичної області в південній частині Італії.