Тореадори з Васюківки
- Автор: Нестайко Всеволод Зіновійович
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Тореадори з Васюківки». Краткое содержание книги:
— Дозвольте випити за ваші успіхи, юні друзі! За ваші перші кроки по тернистому шляху мистецтва! Того, хто ступає на цей шлях, чекають і великі муки, великі страждання... і велике щастя. Дозвольте випити за ваше щастя!
Ми дозволили.
Ми сиділи і нищечком озиралися навсібіч. Якісь вуса-тенькі молодики і фарбовані дівчата, що сиділи за сусідніми столами, перешіптувалися, позираючи на нас...
Це була слава.
Та слава, про яку ми так давно мріяли.
Так от вона яка — слава! Ресторан, столики з паперовими серветками у вазочці, весь Київ під ногами, галантин, шніцель, шампанське і гикавка... Хорошо!
Випивши за наші успіхи й за наше щастя, Олег Іванович та Максим Валер'янович дали нам спокій і завелися за якогось Степана Степановича, який «ні біса не тямить, вибачте, в мистецтві і тільки заважає створювати справжні художні фільми».
Хоча й був той Степан Степанович нехорошим чоловіком, але ми відчували до нього вдячність, бо через нього ми могли нарешті відпочити від свого щастя і приділити належну увагу тістечкам, цукеркам і всім тим ласощам, що стояли на столі. А все те було таке смачне, таке смачне, що в нас три дні потім боліли животи...
* * *
...А через три дні, коли ми видужали, ми почали обе-режненько протринькувати свої перші в житті зароблені на мистецтві троячки. Ми протринькували їх і колективно (разом з Будкою і Валькою), і індивідуально (удвох з Явою).
Ми з Явою немов переродилися після того «зйомочного дня». Ми ходили замріяні, меланхолійні, задумані, наче сонні.
Нас не тішили ні захопливі ігри у густих чагарниках попід Лаврою (Будка ввів нас у свою компанію, яка виявилася зовсім не злочинною і щодня грала у щось цікаве).
Нас не манили тихі прогулянки з Валькою і її подругами.
Нас не тішили всі численні радощі «містечка розваг», куди широку дорогу одкривали нам наші троячки.
Іншого, зовсім іншого ждали серця наші.
Лаштунки, декорації, грими, приклеєні вуса й брови, вогні рампи, прожектори, кінозйомочні апарати і... аплодисменти, аплодисменти (ох як жаль, що на кінозйомках не аплодують),— от чого хотілося нам нестримно, шалено, до болю...
Ми ходили на дорогу і дивилися, чи не їде по нас асистент з кіностудії. Але асистент не їхав. На студію нас більше не запрошували. Ні зйомки, ні перезйомки для нас не було.
Тоді ми йшли і довго ходили по місту, зупиняючись біля театрів, дивлячись на яскраві афіші й зітхаючи.
А потім ішли і з горя пропивали свої троячки на газо-ваній воді з сиропом.
І от одного разу, сидячи у павільйоні «Соки-води» на бульварі Дружби народів за склянкою доброго лимонаду, ми... Ну, звичайно, це була Явина ідея. Як все геніальне, вона була дуже проста, і дивно, що вона не народилась у нас раніше. Створити театр!.. Свій власний театр у Ва-сюківці! Не який-небудь драмгурток, що готує одну миршаву постановку до свята, а потім розпадається. Ні! Театр! Справжній постійний театр з багатим репертуаром... З емблемою (у МХАТі — чайка, а в нас може бути крижень, дика гуска чи хоч би чорногуз), з швейцаром у гардеробі (дід Салимон отака кандидатура для цього!), з білетами від карбованця — перший ряд, до двадцяти копійок — гальорка (обов'язково! Безплатно тільки паршиві драмгуртки виступають)... Словом, справжній художній театр. А що? Сільська «третьяковка» може бути, а сільський МХАТ — ні?
Більше в Києві робити нам не було чого. І хоч ми ще мусили гостювати не менше тижня, ми того ж дня заскиглили, що страшенно скучили за домівкою, вмовили тітку взяти квитки і почали збиратися.
Великі діла чекали на нас у рідній Васюківці.
Зл'Ш^в-АЬ Я&ІА, СтЛклс,Л0с€оЬ1бОЪО ТТа^Л^И^І НЙ^/ИДЛ,^О'^'КЧа-X)лНЯЪИОСА. І ‘€с/£,-хм011£ЛЛ, УИЛЛ, ТКЛЛ&ІЖОІ і9кММ>і ЛЮ^ОуСС%0І
ТХрі
І от ми лежимо горілиць на траві, дивимося у небо, де глузливо підморгують нам зірки, і страждаємо. На весь космос, на весь Всесвіт страждаємо. І нащо ми придумали отой ВХАТ на свою голову!
Ну як тепер показатися людям після такої ганьби! Як подивитися їм у вічі...
І це ж не вперше. Уже ж був сигнал! Зла доля підкрадалася до нас заздалегідь.
Вперше відчули ми це тоді, коли в клубі показували новий, щойно випущений на екрани фільм Київської кіностудії імені Довженка «Артем».
Про те, що в цьому фільмі головні ролі революційно настроєних дітей грають артисти Рень і Завгородній, давно знало не тільки наше село, а й три сусідніх: Піски, Яб-лунівка і Дідівщина... І оскільки фільм показували спершу у нас — нетерплячі наші родичі з Дідівщини, Яб-лунівки й Пісок притарабанили того вечора на возах, мотоциклах і велосипедах у Васюківку.
В клубі нічим було дихати від родичів.