48 законів влади

Коли живописець Дієґо Веласкес починав свою кар’єру, він розумів, що не зможе змагатися у вивершеності й техніці з великими майстрами Відродження, що творили до нього. Він уважав за краще працювати в стилі, що за стандартами того часу здавався грубим і суворим. У цьому стилі він досяг успіху. В Іспанії були царедворці, які теж хотіли продемонструвати свій розрив із минулим, їх захопила новизна стилю Веласкеса. Більшість людей боїться різко поривати з традицією, але потай вони захоплюються тими, у кого вистачало сміливості розламати старі форми і пожвавити розвій культури. Тому вхід у вакуум дає змогу черпати багато сили.

Є якась дурна впертість, що повторюється в історії і дуже заважає на шляху до влади, марновірство, що коли хтось до вас домігся успіху, зробивши А, Б і В, то ви зможете повторити його успіх, зробивши те саме. Такий шаблонний підхід спокушає нетворчих людей, бо він простий і пасує до їхньої нерішучості та ліні. Але обставини ніколи не повторюються без змін. Коли генерал Дуґлас Макартур під час Другої світової війни став головнокомандувачем американських сил на Філіппінах, його помічник дав йому книжку, у якій описувалися різні прецеденти, що трапилися з попередніми командувачами і допомогли їм досягти успіху; розповідалося, як саме вони виходили зі складних ситуацій. Макартур запитав, скільки було примірників книжки. Шість, відповів помічник. Генерал наказав: «Зберіть геть усі примірники й спаліть їх. Мене прецеденти не будуть обмежувати. Щойно виникатиме проблема, я негайно її розв’язуватиму». Перейміть цю безоглядну стратегію в стосунку до минулого: попаліть усі книжки і вчіться реагувати на обставини в міру того, як вони виникають.

Ви можете вважати, що відокремили себе від предка або фігури батька, але з роками треба добре пильнувати, щоб не стати батьком, проти якого ви повставали. Замолоду Мао Цзедун не любив батька і в боротьбі з ним виробив власну ідентичність і систему нових цінностей. Але з роками батькові традиції повернулися. Батько Мао вважав фізичну працю вищою за розумову; замолоду Мао глузував із цього, але з часом він несвідомо повернувся до поглядів батька і перебрав їх собі; відроджуючи застарілі ідеї, він змушував до фізичної праці цілі покоління китайських інтелектуалів — ця жахлива помилка дорого обійшлася його режиму. Пам’ятайте: ви самі собі батько. Не витрачайте роки на створення себе, аби потім послабити пильність і дати змогу привиду минулого — батькові, звичці, історії — крадькома опанувати вами.

Нарешті, як випливає з оповіді про Луї XV, достаток і процвітання роблять нас ледачими і неактивними, бо, коли наша влада убезпечена, у нас немає потреби діяти. Це небезпека, особливо для тих, хто досягає успіху і влади в ранньому віці. Драматург Теннессі Вільямс, наприклад, злетів із невідомості до слави завдяки успіху п’єси «Скляний звіринець». «Моє життя до цього успіху, — писав він згодом, — потребувало витривалості, хапання пазурами і видряпування, але воно було добре, бо людський організм створений саме для нього. Я не помічав, скільки життєвої енергії пішло на цю боротьбу, доки вона не скінчилася. З’явилася безпека. Я сів, роздивився навколо, і раптом відчув депресію». У Вільяма стався нервовий розлад, який, можливо, був йому необхідний: на межі психологічної кризи він знову зміг писати з давньою силою, створивши «Трамвай Бажання». Федір Достоєвський теж після кожного успішного роману відчував, що грошова забезпеченість робить творчість зайвою. Він ішов із усіма своїми грошима до казино і не полишав заклад, доки геть усе не програвав. Він знову починав писати, коли опинявся в злиднях.