48 законів влади
- Автор: Грин Роберт
- Год: 2017
- Язык: украинский
- ISBN: 978-617-12-3366-9
- Переводчик: Лесь Герасимчук
- Жанр: Психология
Электронная книга - «48 законів влади». Краткое содержание книги:
Наприкінці VI ст. до н. е. місто-держава Афіни повалило низку дрібних тиранів, які домінували в його політиці десятиліттями. Натомість було встановлено демократію, яка стала джерелом сили держави і найповажнішим її досягненням. Але з розвитком демократії в афінців з’явилася нова проблема: що робити з тими, хто не переймався згуртованістю міста, обложеного ворогами, хто не працював для примноження його слави, а дбав тільки про себе, власні амбіції й дрібні інтриги. Афінці розуміли, що такі люди, якщо дати їм спокій, посіють розбрат, поділять місто на угруповання та візьмуться підбурювати населення, що призведе до загибелі демократії.
Жорстоке покарання не пасувало новому цивілізованого ладу, створеному в Афінах. Натомість містяни винайшли інший, відповідніший та менш брутальний спосіб поводитися з хронічними себелюбами. Щороку всі афінці збиралися на агорі й писали на черепку, остраконі, ім’я людини, яку вони воліли вигнати з міста на 10 років. Якщо те саме ім’я з’являлося на 6000 остраконів, людину тут же виганяли. Якщо 6000 голосів не набирав ніхто, 10-річному вигнанню — остракізму — піддавалася людина з максимальною кількістю остраконів. Це ритуальне вигнання перетворилося на свято, бо радість давала можливість піддати остракізму осіб, які дратували й непокоїли громаду, намагаючись вивищитися над групою, якій мали служити.
490 р. до н. е. Арістід, один із видатних генералів в історії Греції, допоміг подолати персів у Марафонській битві. Поза військовими справами він працював суддею, і за чесність його нарекли Справедливим. Але з роками ставлення афінців до нього стало неприязним. Він дуже демонстрував свою справедливість, аби, як вони гадали, приховати зверхність і зневагу до простих людей. Обридла його всюдисутність в афінській політиці. Громадяни втомилися чути його прізвисько Справедливий. Вони боялися, що людина з його вдачею — критик, зверхній — різко розділить громаду. І тому 482 р. до н. е., попри величезні заслуги Арістіда у війні з персами, вони назбирали достатню кількість голосів і відправили його у вигнання.
ЗАВОЮВАННЯ ПЕРУ
Боротьба дуже загострилася навколо паланкіна [імператора інків Атауальпи]. Вона дедалі розпалювалася, і, врешті, після знищення кількох лояльних вельмож, правителя скинули; падаючи, він був би розбився, якби Пісарро і кілька його кабальєро не підхопили його на руки. Нещасного правителя під посиленою вартою відвели до сусідньої будівлі, де його утримували як бранця.
Тепер усі спроби опору припинилися. Звістка про долю Атауальпи швидко рознеслася по місту і по всій країні. Зникли чари, що об’єднували перуанців. Тепер кожен дбав лише про власну безпеку. Навіть воїни інків, що таборували на сусідніх полях, відчули небезпеку і, зрозумівши, що на них чекає, дременули на всі чотири боки, бо переслідники в тріумфальному запалі не знали жалю. Нарешті ніч, милосердніша за людей, вкрила своєю киреєю втікачів, а розпорошене військо Пісарро знову зібралося на поклик сурми на закривавленому майдані в Кахамарці…
Атауальпу пошановували більше, ніж просто людину. Він не просто очолював державу — на ньому замикалися всі інститути, він був наріжним каменем структури, яка має розвалитися під власною вагою, якщо вийняти цей камінь. Так і сталося після страти Атауальпи. Після його смерті не тільки трон залишився незайнятим і без претендента, але й було оголошено перуанцям, що берло влади перейшло до руки сильнішої, ніж була в інків, і що династія Дітей Сонця назавжди пішла в небуття…