У багатьох старожитніх королівствах, наприклад у Бенгалії чи на Суматрі, підлеглі страчували короля, якщо він правив кілька років. Частково це був ритуал оновлення, але також і запобігання розростанню його влади, бо король міг спробувати увічнити своє правління завдяки своїм синам чи іншим родинам. Замість того щоб захищати плем’я й очолювати його під час війни, він намагатиметься підпорядкувати його собі. І тому його забивали до смерті або страчували під час складного ритуалу. Тепер, коли короля не було і шанування не могло запаморочити йому голову, починалося його обожнювання. Тим часом звільнялося поле для оновлення влади.
Амбівалентне, вороже ставлення до фігури короля або батька відображене також і в легендах про героїв, які не знають свого батька. Мойсея, архетипного владаря, знайшли в очереті. Своїх батьків він не знав. Без батька, з яким треба було б змагатися або якого треба було б обмежувати, він зміг зійти на вершину влади. Пізніше Олександр Великий поширював версію, що його справжнім батьком був бог Юпітер Аммон, а не Філіп Македонський. Такі легенди й ритуали не передбачають батька-людину, бо він символізує деструктивну силу минулого.
Минуле заважає юному героєві будувати власний світ — він повинен діяти, як батько, навіть якщо батько помер або не має влади. Героєві доводиться вклонятися перед своїм попередником і виживати, віддаючи належне традиції та прецеденту. Минулий успіх треба перенести на сьогодення, попри докорінну зміну обставин. Минуле обтяжує героя спадком, який він боїться втратити, і це робить його обережним і скутим.
Влада залежить від здатності заповнити порожнечу, зайняти царину, розчищену від тягаря минулого. Лише вийшовши з тіні батька, ви одержуєте необхідний простір для створення і утвердження нового ладу. Для цього є кілька стратегій — варіантів страти короля, які маскують шалений порив, надаючи йому соціально прийнятних форм.
Можливо, найпростіший спосіб упоратися з тінями минулого — применшити їхнє значення, граючи на одвічному антагонізмі поколінь і налаштовуючи молодь проти старих. Для цього потрібна відповідна фігура з минулого, щоб зробити з неї посміховисько. Мао Цзедун, зіткнувшись із культурою, яка затято опиралася змінам, зіграв на прихованому громадському невдоволенні насильницьким насадженням у країні давнього вчення Конфуція. Джон Ф. Кеннеді знав про небезпеку загрузнути в минулому і протиставив своє президентство правлінню попередника — Дуайта Девіда Ейзенхауера. Кеннеді, наприклад, не грав у нудну гру гольф — символ відставки й привілеїв, пристрасного захоплення Ейзенхауера. Натомість він грав у футбол на газоні Білого дому. У всіх своїх проявах його адміністрація демонструвала молодість і завзяття на противагу нудності попередника. Кеннеді відкрив давню істину: молодь охоче повстає проти старого, бо прагне зайняти власне місце у світі і звільнитися від тіней батьків.
Дистанція, на яку ви хочете відійти від попередника, часто потребує певного символізму, щоб заявити про себе на повний голос. Наприклад, Луї XIV створив власний символізм, відмовившись від традиційного палацу французьких королів і збудувавши власний палац — Версаль. Король Іспанії Філіп II зробив те саме, спорудивши свій центр влади — палац Ескуріал на цілком новому місці. Але Луї пішов далі: він не захотів бути таким королем, як його батько і його попередники, він не носив корону, не сидів на троні з берлом у руці, а утверджував свою владу власними ритуалами і символами. Луї перетворив ритуали попередників на смішні залишки минулого. Ідучи його слідами, не показуйте, ніби наслідуєте попередників. Бо інакше ви їх ніколи не перевершите. Ви повинні унаочнити свою відмінність, виробивши інший стиль і символіку.
Римський імператор Август, наступник Юлія Цезаря, теж це розумів. Цезар був великим полководцем, театральною фігурою, спектаклі якої розважали римлян, міжнародним емісаром, якого причарувала Клеопатра, — справді видатною постаттю. Тож Август, попри свою любов до театральних ефектів, вирішив змагатися з Цезарем не шляхом перевершення його, а шляхом дистанціювання: в основу влади він поклав повернення до римської простоти, суворості стилю і сутності. Пам’яті про всеохопну присутність Цезаря Август протиставив спокійну й мужню гідність.
Проблема з перевершенням попередника в тому, що він заповнює вашу перспективу символами минулого. Вам бракує простору для утвердження власного імені. Щоб дати цій ситуації раду, треба розшукати порожнини — вільні царини культури, у яких ви можете стати першою і головною осяйною фігурою.
Коли афінець Перикл збирався почати кар’єру державного діяча, він з’ясував, чого бракує афінській політиці. Більшість тогочасних політиків діяла на спілку з аристократією; Перикл також схилявся до цього. А проте він вирішив об’єднатися з демократичними елементами міста. Цей вибір не мав нічого спільного з його особистими симпатіями, але відкривав шлях до блискучої кар’єри. З необхідності Перикл став людиною з народу. Замість того щоб змагатися з великими вождями минулого і сучасності, він здобув собі авторитет там, де його не заступала жодна тінь.
