Поета застерігали, що підступний Папа поставив пастку, щоб виманити Данте з міста, але він усе одно поїхав до Рима, прибувши туди, коли французька армія вже стояла біля брами Флоренції. Він був переконаний, що своєю красномовністю й логікою зуміє переконати Папу і врятувати місто. Але коли Папа зустрів поета й флорентійських делегатів, він своїм звичаєм заходився їх лякати. «На коліна переді мною! — загорлав він. — Скоріться мені! По правді кажу вам, що в серці своєму я хочу тільки миру для вас». Усі принишкли, а Папа розводився про те, як перейматиметься інтересами флорентійців. Він порадив їм повертатися додому, залишивши тут для переговорів одного представника. Боніфацій дав їм зрозуміти, що це має бути Данте. Він звертався дуже чемно, але насправді то був наказ.
Отак Данте залишився в Римі. І доки він і Папа вели свій діалог, Флоренція впала. Нікому було згуртувати Білих, а Шарль де Валуа використовував папські гроші для підкупу і ширення незгоди, унаслідок чого Білі розділилися: одні виступали за переговори, інші стали перекинчиками. Щойно Чорні утвердилися в місті, Папа відпустив Данте з Рима.
Чорні наказали Данте повернутися додому, де він мав вислухати звинувачення і постати перед судом. Коли поет відмовився, Чорні засудили його до спалення живцем, якщо він у майбутньому з’явиться у Флоренції. Данте почав бідувати у вигнанні, блукаючи по Італії, зганьблений містом, яке він любив, аби знову не повернутися до нього навіть після смерті.
Тлумачення
Боніфацій знав, що, варто йому виманити Данте, Флоренція впаде. Він розіграв старезний картярський трюк — однією рукою залякуючи, а другою тримаючи оливкову гілку, — і Данте зловився на гачок. Щойно поет прибув до Рима, Папа тримав його там стільки, скільки йому було треба. Боніфацій розумів одну з найважливіших засад владних ігор: одна рішуча особа, один нескорений дух може перетворити череду овець на яму левів. Так він нейтралізував порушника спокою. У місті не стало стрижня, і вівці розбрелися.
Запам’ятайте урок: не марнуйте час, завдаючи навсібіч удари нібито багатоголовому ворогові. Знайдіть одну голову — людину вольову, розумну чи — і це найважливіше — з харизмою. За будь-яку ціну виманіть цю особу, а за час її відсутності вона втратить свій вплив. Її ізоляція може бути фізичною (вигнання або відсутність при дворі), політичною (звужуючи базу її підтримки) або психологічною (усунення з групи за допомогою зганьблення та інсинуацій). Рак починається з однієї клітини. Її слід вирізати, перш ніж вона розростеться.
Ключі до влади
У минулому цілою нацією міг керувати король зі жменькою міністрів. Ще якась влада була в еліти. З плином сторіч влада поступово розпорошилася й демократизувалася. Водночас це створило поширене хибне сприйняття, що тепер у групах нема центрів влади — влада нині розпорошується серед багатьох людей. Насправді ж влада змінилася за кількісними показниками, а не за сутністю. Можливо, поменшало могутніх тиранів, що мали владу вирішувати — жити мільйонам чи вмирати, проте залишаються тисячі тиранчиків, які керують меншими теренами, накидаючи свою волю за посередністю владних ігор, харизми тощо. У кожній групі влада зосереджена в руках однієї-двох осіб, бо в цій царині природа людини залишається незмінною: люди збиратимуться довкола сильного лідера, як планети довкола сонця.
Працювати й вірити в ілюзію, що такого центру влади вже нема, означає, що ми будемо припускатися безлічі помилок, марнувати енергію й час і ніколи не влучимо в ціль. Владні люди часу не марнують. Назовні вони можуть перейматися грою, удаючи, буцімто влада поділена між багатьма, але насправді — пильно стежать за тими, хто має реальну перевагу. От їх вони й обробляють. Коли починаються негаразди, шукають причину, сильну особу, заводія, ізоляція або вигнання якого дає змогу все погамувати.
