Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Философия » Що таке антична філософія?
Що таке антична філософія? - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Що таке антична філософія?

Электронная книга - «Що таке антична філософія?». Краткое содержание книги:

Твір «Що таке антична філософія?» (1995) посідає особливе місце у творчості П. Адо. Ця книга стала для нього нагодою викласти власну концепцію філософії і, одночасно, підсумувати досвід роботи з античними філософськими текстами та узагальнити своє бачення філософії. Вона, як і будь-яке історико-філософське дослідження, що ставить перед собою філософську мету, виходить за межі суто історичного завдання встановлення усіх деталей минулого в межах його всесторонньої і безсторонньої реконструкції.
Зрозуміло, що книга, написана з таких позицій, не обмежується викладом «поглядів» античних філософів: за улюбленим висловом її автора вона покликана не лише інформувати, а й формувати. Розповідаючи про античну філософію як історичний феномен, твір пропонує читачу авторське розуміння філософії і, що можливо є найважливішим, спосіб прочитання філософських (і не тільки античних) текстів.
Книга вперше презентує наукову спадщину видатного філософа-антикознавця українською мовою.
1 ... 119 120 121 122 123 124 125 126 127 ... 145
Перейти на страницу:

Davidson A. Introduction // Hadot P. Philosophy as a Way of Life. — Oxford-Cambridge (Mass.), 1995. — P. 1—45.

Detienne M. Les maîtres de vérité dans la Grèce archaïque. — Paris, 1967 (релігійні та інтелектуальні аспекти думки досократиків).

Dumont J.-P. Eléments d’histoire de la philosophie antique. — Paris, 1993.

Friedländer P. Plato, I. An Introduction. — Princeton, 1973.

Hadot P. Exercices spirituels et philosophie antique. — Paris, 3-e éd., 1993.

Hadot P. Philosophy as a Way of Life. — Oxford-Cambridge (Mass.), 1995.

Hadot P. La philosophie hellénistique // Histoire de la philosophie. Les pensées fondatrices / Sous la dir. de J. Russ. — Paris, 1993.

Hadot P. Ilyade nos jours des professeurs de philosophie, mais pas de philosophes… // L’Heme. Henry D. Thoreau. — Paris, 1994. — P. 188—193.

Hadot P. Emerveillements // La Bibliothèque imaginaire du Collège de France / Ed. par F. Gaussen. — Paris, 1990. — P. 121—128.

Hersch J. L’étonnement philosophique. Une histoire de la philosophie. — Paris, 1981, 2-е éd. 1993.

Humans B.L. Jr. AΣKHΣIΣ. Notes on Epictetus Educational System. — Assen, 1959.

Ingenkamp H.-G. Plutarchs Schriften über die Heilung der Seele. — Göttingen, 1971.

Jordan W. Ancient Concepts of Philosophy. — London-New York, 1990.

Kimmich D. Epikureische Aufklärungen. Philosophische und poetische Konzepte der Selbstsorge. — Darmstadt, 1993.

Lakmann M.-L. Der Platoniker Tauros in der Darstellung des Aulus Gellius. — Leyden, 1995.

Nussbaum M.C. The Therapy of Desire. Theory and Practice in Hellenistic Ethics. — Princeton, 1994.

Perret J. Le bonheur du sage // Hommages à Henry Bardon. Collection Latomus, T. 187. — Bruxelles, 1985. — P. 291—298.

Philip J.A. Pythagoras and Early Pythagoreanism // Phoenix, suppl., vol. VII. — University of Toronto Press, 1966. — P. 159—–162 (критика шаманістської інтерпретації).

Pigeaud J. La maladie de l’âme. Etude sur la relation de l’âme et du corps dans la tradition médico-philosophique antique. — Paris, 1981.

Plato’s «Apology of Socrates». A Literary and Philosophical Study with a Running Commentary / Edited and completed from the papers of the late E. de Strycker. — Leyden, 1994.

Richard M.-D. L’enseignement oral de Platon. Une nouvelle interprétation du platonisme / Préface de P. Hadot. — Paris, 1986 (переклад текстів та бібліографія теорій усного навчання Платона).

Thom J.C. The Pythagorean Golden Verses with Introduction and Commentary. — Leyden, 1995 (текст, переклад та коментар піфагорійських «Золотих віршів»).

Geytenbeeck А.С. van. Musonius Rufus and Greek Diatribes. — Assen, 1963.

Wieland W. Platon und die Formen des Wissens. — Göttingen, 1982 (Платон викладає не знання, а уміння).

Хронологія

Знак ± означає, що вказана дата є приблизною, дуже часто це стосується періоду діяльності філософів та їхнього навчання. У таких випадках я намагався вказувати роки, які відповідають тому, що в Античності називали akmé, тобто моменту досягнення філософом зрілості чи вершини діяльності і визнання.

Цінні біо-бібліографічні дані про різних філософів можна знайти в: Goulet R. Dictionnaire des philosophes antiques. — I. Abammon à Axiothea; II. Babélyca à Dyscolyus. — Paris, 1994.

До Різдва Христового
850—750 Складання Гомерових поем. 700? ГЕСІОД. 650+? Подорож АРИСТЕЯ з ПРОКОНЕСА в центральну Азію і складання його поеми «Аримаспея». 640± ЕПІМЕНІД здійснює очищувальне жертвопринесення в Афінах 600—550 У грецьких колоніях в Малій Азії з’являються перші мислителі: ФАЛЕС МІЛЕТСЬКИЙ, який передбачає затемнення сонця 28 травня 585 року, АНАКСИМАНДР, АНАКСИМЕН. 600± Як історичні, так і легендарні постаті семи мудреців: СОЛОН, ПІТТАК з МІТІЛЕНИ, ХІЛОН зі СПАРТИ, БІАНТ із ПРІЄНИ, ПЕРІАНДР із КОРІНФА, КЛЕОБУЛ з ЛІНДА. 594± СОЛОН, афінський державний діяч та поет, який згодом буде вважатись одним з семи мудреців. 560±? АБАРІС, персонаж, якого піфагорійська та платонівська традиції пов’язують з ПІФАГОРОМ. 540+? КСЕНОФАН, виходець з Колофона, грецької колонії у Малій Азії, який переїхав у Елею, грецьку колонію в Південній Італії. 540±? ФЕОГНІД, елегійний поет: аристократична мораль. 532± ПІФАГОР, виходець з острова Самос, який емігрував у грецькі колонії Південної Італії — Кротон, а згодом і Метапонт. Про ПІФАГОРА казали, що він був реінкарнацією (легендарного) філософа ГЕРМОТІМА з КЛАЗОМЕН. 504+ ГЕРАКЛІТ з ЕФЕСА (грецької колонії в Малій Азії). 500+ Вчення БУДДИ, КОНФУЦІЯ. 490—429 Дати народження та смерті афінського державного діяча ПЕРИКЛА. 470± АНАКСАГОР з КЛАЗОМЕН. 460± ЕМПЕДОКЛ з АГРІГЕНТА. 450±і далі ПАРМЕНІД з ЕЛЕЇ; ЗЕНОН з ЕЛЕЇ; МЕЛІС з САМОСА. 450±і далі Розвиток руху софістів: ПРОТАГОР, ГОРГІЙ, ПРОДИК, ГІППІЙ, ФРАСІМАХ, АНТИФОН, КРІТІЙ. 450± ГЕРОДОТ, історик. 440± ДЕМОКРИТ з АБДЕР. 435± Вчення СОКРАТА в Афінах. 432 АНАКСАГОР зазнає судового переслідування за нечестивість в Афінах, внаслідок чого він відправляється у вигнання. 432/431 Потідейська битва, в якій бере участь СОКРАТ. 431—416 АЛКІВІАД, афінський політичний діяч, учень СОКРАТА. 430+ Написання історичного твору ФУКІДІДА. 423± Постановка п’єси АРИСТОФАНА «Хмари», яка насміхається над вченням СОКРАТА. 399 Судове переслідування СОКРАТА за нечестивість в Афінах, його засуджують до смертної кари. 399±? АНТИСФЕН, АРИСТІПП з КІРЕНИ, ЕВКЛІД з МЕГАРИ — учні СОКРАТА, засновують свої школи. 390± ІСОКРАТ відкриває в Афінах школу, де у якості «філософії» навчають загальній культурі. 389—388 Перша подорож ПЛАТОНА в Південну Італію і на Сицилію. Зустріч з ДІОНОМ СІРАКУЗЬКИМ. 388/387 ПЛАТОН засновує свою школу в Афінах, у гімназіумі, що називався Академією. Головні члени Академії: ЕВДОКС, ГЕРАКЛІТ, КСЕНОКРАТ, СПЕВСІПП, АРИСТОТЕЛЬ, ТЕЕТЕТ, а також дві жінки: АКСІОТЕЯ, ЛАСТЕНІЯ. 370—301 ЧЖУАН-ЦЗИ, китайський філософ, який називає ЛАО-ЦЗИ своїм учителем. 367—365 ЕВДОКС з КНІДА заміняє ПЛАТОНА на чолі Академії під час другої подорожі останнього на Сицилію, до ДІОНІСІЯ II СІРАКУЗЬКОГО. 361—360 ГЕРАКЛІТ З ПОНТУ заміняє ПЛАТОНА на чолі Академії, під час третьої подорожі останнього на Сицилію. 360±і далі ДІОГЕН КІНІК, який був учнем АНТИСФЕНА. 360±? ЕСХІН зі СФЕТА, учень СОКРАТА, навчає в Афінах і складає діалоги, в яких фігурує СОКРАТ. 350±? КСЕНОФОНТ, учень СОКРАТА, пише свої спогади про СОКРАТА 349/348 Смерть ПЛАТОНА. СПЕВСІПП стає його наступником на чолі школи. 339/338 Обрання КСЕНОКРАТА, наступника СПЕВСІППА, схолархом Академії.
1 ... 119 120 121 122 123 124 125 126 127 ... 145
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)