Людина без властивостей. Том I

Щоправда, згодом Діотима поліпшила свою позицію завдяки власній упертості. У неї з’явилася м’яка агресивність, і вона розповіла про новий тип людей, які не бажають уже пасивно полишати відповідальність за те, що діється в світі, професійним лідерам. Потім вона завела мову про жіноче чуття, яке іноді здатне замінити хист ясновидіння й зазирнути, можливо, за обрії дальші, ніж щоденна професійна діяльність. Зрештою вона заявила, що Арнгайм — європеєць, відоме у цілій Європі світило духу, що державними справами в Європі керують не дуже по-європейському, але дуже вже бездуховно, і що світ не знатиме спокою, допоки всесвітньо-австрійський дух не пройме його так, як давня австрійська культура повиває різномовні племена на теренах монархії. Діотима ще ніколи не зважувалася так рішуче чинити опір чоловіковій перевазі, але начальника відділу Туцці це на певний час заспокоїло, бо й дружининим прагненням він ніколи не надавав більшої ваги, ніж кравецьким питанням, був щасливий, коли нею захоплювались, і тепер дивився й на всю цю справу поблажливіше — приблизно так, коли б жінка, котра любить яскраві тони, раптом вибрала надто строкату підв’язку. Тож він обмежився тим, що поважно, але чемно нагадав їй про причини, з яких у чоловічому світі навіть думки не припускали отак у всіх на очах довірити якому-небудь прусакові вирішувати австрійські справи, але загалом погодився, що дружба з людиною такого виняткового становища може дати свої переваги, й запевнив Діотиму, що та витлумачить його сумніви хибно, якщо виснує з них, нібито йому неприємно так часто бачити Арнгайма в її товаристві. У душі Туцці плекав надію, що в такий спосіб нарешті пощастить поставити цьому чужакові тенета.

Аж коли Туцці, як і багатьом іншим людям, довелося стати свідком повсюдного успіху Арнгайма, начальник відділу повернувся до думки, що Діотима приділяє цьому чоловікові надто багато увагу, але знову виявив, що волю рідного чоловіка вона не поважає так, як колись, перечить, а його тривоги називає химерами. Він уже вирішив був, що йому як чоловікові не варто сперечатися з жіночою логікою, а ліпше дочекатися години, коли його прозірливість сама собою увінчається тріумфом; та несподівано вийшло так, що він дістав могутній імпульс. Якось уночі його потривожив немовби якийсь далекий-далекий плач; спершу це йому не дуже заважало, він просто не розумів, що воно таке, але час від часу та душевна відстань різко скорочувалась, і раптом ця загрозлива тривога торкнулася вже самісіньких його вух, і він так зненацька прокинувся, що аж сів у ліжку. Діотима лежала, відвернувшись, і нічим себе не виказувала, але він чомусь відчув, що вона не спить. Він тихенько покликав її на ім’я, потім ще раз і самими пальцями лагідно спробував повернути її за біле плече до себе.