Фантастика Всесвіту. Випуск 4

Жусара з’явилася так несподівано, що Фадул навіть не здивувався, так ніби поява її була цілком природна. Одірвавши погляд од Жусари, він дивився, як служник, меткий і веселий хлопчина, верхи на віслюкові одвів коня у затінок під деревами. Від заціпеніння Фадул отямився лише тоді, коли кабокла рушила просто до нього. Вражений, він квапливо підхопився на ноги.

— Чому ви не приїхали до Ітабуни? Я марно чекала на вас.

— Не встиг. — Він усе ще не оговтався.

— Ну що ж, не приїхали ви, приїхала я. — Вона озирнулась довкола. — Яка вбога місцина! Як можна марнувати себе тут?

Похитала докірливо головою. Викладене віночком волосся було сколоте на маківці черепаховим гребенем тонкої роботи. Перш ніж турок здобувся на відповідь, докинула:

— То я так і стоятиму? Може, запросите до хати? Запропонуєте чогось випити? — І ступила досередини.

Біля прилавка зупинилася, роздивляючись товар на полицях, убогий і строкатий, знову несхвально похитала головою, але від коментарів утрималась.

Очамрілий Фадул тільки ходив слідом. Сили небесні! Це ява чи з ним трапився сонячний удар і він марить серед білого дня? Не знаючи, що запропонувати — хіба в нього є щось гідне її? — запитав:

— А що ви п’єте?

— Від ковтка води не відмовилася б. — Жусара показала на глек з двома носиками, що стояв на підвіконні.

Обігнула прилавок, зайшла на жилу половину, обдивляючись кімнати, переступила поріг спочивальні.

— Люблю широкі ліжка, але таких ще не бачила.

— Це щоб я помістився, — сказав Фадул, подаючи їй кухоль із свіжою водою.

Жусара пила маленькими ковточками, прицмокувала язиком, ніби куштувала рідкісне вино. А очі її тим часом міряли з ніг до голови турка і виражали задоволення тим оглядом.

— Тут уміститься двоє таких, як ви, і ще дехто.

Засміялася коротким значущим смішком і віддала йому кухоль.

— Дякую. Будете в Ітабуні, неодмінно заходьте до мене, я покажу вам свою крамницю. Сама я їй ради не дам. — Таке саме запрошення, що й на такараському ярмарку: пропонує службу чи, може, руку й серце? — Коли вас чекати? — Додала млосно й грайливо: — Не дуже баріться, бо чекати все життя я не можу.

І повернулася, щоб піти з хати, поїхати з Великої Пастки.

— Як, ви вже йдете? — стрепенувся турок.

— А що робити? Вже побачилася з вами.

Фадулові очі потьмарилися від нетерпіння й напруги. Навіть не зачинивши дверей, він підійшов до Жусари і схопив її в обійми. Вона не пручалася, не відштовхувала його, лише промовила млосним, покірним голосом:

— Ви зловживаєте моїм горем. Я ж удова, мені ще треба заміж! Змилуйтеся! Що буде потім зі мною?

Але Фадул нічого не чув. Охоплений шалом, засліплений жагою, він відчував у руках трепетне тіло кабокли. Зірвав з неї блузку, ліфчик — ох, ці пишні груди, нарешті їх можна пестити! Жусара тільки ячала. Фадул стягнув спідницю, здер мереживні трусики з бантиками на колінах — трусики теж були чорні.