Фантастика Всесвіту. Випуск 4

По-приятельському, лише вдвічі дорожче, ніж заплатив сам, Фадул відступив медальйон Вентуриньї. В Ільєусі — у портовому барі, в Ітабуні — у кабаре можна було перепродати його з більшим зиском. Проте, як він пояснив, для доктора в нього така ціна. Вентуринья хваливсь, що добре знається на ювелірних оздобах, тож Фадул повторив хитрість цигана й сказав покупцеві:

— Ваша ціна — моя ціна, докторе. Платіть скільки знаєте.

Вентуринья, відлічуючи новенькі, хрусткі папірці, зажадав нової порції тикіри.

— А де ж це капітан? Ні його, ні моєї кобили.

— У Бернарди, не інакше.

Вони вийшли з крамниці й рушили вуличками хутірця. Бастіан да Роза, що стояв на ганку своєї хатини, скинув капелюха:

— Доброго здоров’ячка, сеу докторе!

Перейшли вигін: під навісом галпана, там, де вчора горіло багаття, тлів жар. Горобці клювали недоїдки, залишені погоничами. Спустилися до Жаб’ячої Коси. З солом’яних халуп зацікавлено визирали напівголі жінки: хто не чув про Вентуринью, полковникового сина, який вивчився на доктора? До них підійшла Гута.

— Не впізнаєте, Вентуриньє?

Вентуринья заперечливо похитав головою: скільки тих дівок перейшло, всіх не запам’ятаєш.

— Це Гута, — пояснив турок.

Повія підійшла майже впритул.

— А вам ще подобався мій запах. Чи забули?

Він відразу пригадав духовитий запах тютюну. А пригадавши, поліз у кишеню і дав Гуті п’ять мілрейсів, ціле багатство. Три чарки тикіри з шлунка шугнули в голову, докторунчик тепер чолов’яга ого-го! — сама щедрість і веселість. Усі місцеві його служники. А от Адела пахне сандалом. У кишені верхової куртки намацав медальйон. Перш ніж подарувати, треба буде вставити свій портрет, нехай носить на білосніжній шиї, на персах: ах, цей розкішний Аделин бюст!