Фантастика Всесвіту. Випуск 4
- Автор: Зельцер Дэвид
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Фантастика Всесвіту. Випуск 4». Краткое содержание книги:
Авжеж, різноманітні й многоликі, як уже мовилося і ще раз підтверджується тут, диявольські спокуси, що їх зазнає християнин маронітського обряду, та ще й дрібний крамар, приведений і забутий Богом у чорта на рогах: у свинюшнику, як висловився Вентуринья. Крамар? Та ні, скоріше — убогий шинкар.
Широке й самотнє ложе турка у Великій Пастці, перевертаєшся з боку на бік, а тут, на тобі, то принади дівчини на віддані, то жар звабливої удовички — обидві гарні, обидві жагучі; то розпусна голизна цілого грона краль, на чолі із Зезіньєю Пальмою.
Ільєуска Аруза, дочка й спадкоємниця Жаміла Скафа, або «Найкращих меблів і розкішних матраців», учениця педагогічного училища, сором’язлива незайманиця; крім чеснотливості — багатий посаг. І зовсім не сором’язлива і не цнотлива — зовнішність часто оманлива, — та ще й майже безпосажна.
Жусара овдовіла недавно й була на диво апетитна, апетитна не тільки тому, що чоловік її був недолугий. Покійний Каліл Рабат залишив їй у спадщину «Східний дім» і рідкісну колекцію рогів, щоб вони дісталися шлюбної ночі тому, хто заступить його на подружньому ложі й за прилавком крамниці.
Коли Фадул Абдала приїхав якось в Ільєус поповнити запаси, розрахуватись з постачальниками та помилуватися морем, його запросили, разом із Алваро Фарією, на вечерю до Жаміла Скафа, розбагатілого земляка, власника «Найкращих меблів і розкішних матраців».
Фадула здивувало запрошення, яке він одержав у барі «Шик» біля гавані, оскільки Жаміла він знав мало, як і той його. Випадкові зустрічі в барах, кабаре, борделях, ручкання, люб’язності — оце і все. В барі, за аперитивом, за обідом у «Каструлі султанші» в Понталі, за пивом з мокекою із креветок Фадул іноді з превеликою втіхою слухав Алваро Фарію — ото вже кладезь ученості, хоч до праці й лінивий. Для застілля, для мудрих балачок до пари Алваро Фарії лише Фауд Каран — той в Ільєусі, а той в Ітабуні.
Дім Жаміла — повна чаша, шепнув йому Алваро, а донька — персик. Присадкуватий вусань, непосидючий балакун, земляк, запросивши його, додав: «Після вечері гайнемо в пансіон Тілде, який нещодавно відкрито в Унані. Французький шик».
Гостей було тільки двоє, Алваро й Фадул, а вечеря скидалася на бенкет: стіл угинався від арабських і бразильських страв та солодощів. Фадул наминав, аж за вухами лящало.
Він їв і хвалив свої улюблені ласощі: яке чудове кібе і яке смачне араіфе — пиріжок, начинений мигдалем і облитий медовим сиропом. Виявляється, вечерю готувала донька, юна вчителька Ару за: куховарка з неї вправна. Звісно, не сама, допомагав їй цілий гурт служниць.
За столом Аруза сиділа як засватана. Коли її про щось запитували відповідала коротко. Анекдоти й оповідки Алваро Фарії її не смішили, дарма що інші хапалися за животи. Ще до того як сіли за стіл, Жаміл хвалився перед Фадулом, яка здібна в нього донька:
— Вона в грудні одержує вчительський диплом, грає на піаніно, шпарить напам’ять вірші. Я грошей не шкодував, навчав усього. — Він помовчав, ніби прикидаючи, у що обійшлося доччине навчання, тоді додав: — А що вже працьовита, слухняна! І в Бога вірує.
Про вроду батько й не заїкнувся, і коли вона з’явилася у вітальні, Фадул витріщився зачудовано. Жаміл відрекомендував:
— А це, друже Фадуле, донька моя, Аруза.
Фадул простяг ручисько, гречно всміхнувся. Правду казав Алваро Фарія: Аруза — персик. Кучерява, повногуба, волоока, тонкостанна, груди напинають білу блузку, клуби кругляться під вузькою синьою спідницею. Перед Фадулом стояв його ідеал жінки. Пощастить же комусь! Жаміл додав:
— А це мій друг Фадул Абдала, про якого я розповідав тобі.
Аруза тільки глипнула на нього й мовила майже нечутно:
— Дуже приємно.
Красуня, вродою всіх ільєуських дівчат затьмарить. Фадул задумався, як її краще назвати, і згадав Коран: бегума. Бегума, мусульманська принцеса.
Після вечері, сито відригуючи, Жаміл запросив гостей перейти до вітальні — випити кави. Підвелися.
— Куди ти, Арузо?
Аруза була вже в коридорі. Зупинилась і буркнула, не дивлячись на батька:
— До Беліньї, незадовго.
— Гості в нас, твоє місце тут.
Аруза вернулася, сіла за стіл. Після кави Жаміл попросив дочку:
— Відкрий піаніно й зіграй щось моїм друзям.
Дочка послухалась. Почала з «Першої ласки». Алваро Фарія захоплено поплескав, мабуть, справді об’ївся. Прозвучали «По хвилях» і «Для Елізи». Аруза хотіла закінчити концерт, одначе Жаміл сказав: