Фантастика Всесвіту. Випуск 4

Коли був мандрівним крамарем, то принаймні міг розпоряджатися своїм часом: викроював тиждень, щоб розважити душу в Ільєусі й Ітабуні. Цікаві бесіди з Фаудом Караном і Алваро Фарією, запеклі турніри в шашки і в трик-трак, азартні й відчайдушні партії в покер і піф-паф, кабаре — два в Ільєусі, один в Ітабуні; будинки розпусти, здобутки цивілізації. Якщо трудяться і череп, і хребтина, легше дихається, легше терпіти лихо.

Покупцям байдуже, який день тижня, яка пора дня, їм аби заторохкотіла тріскачка, сповіщала про мандрівного крамаря: прихід його — свято. А от армазем, чи, коли хочете, шинок, вимагає, аби власник був там постійно, обслуговував, подавав, брав плату, догоджав. Хазяїн єдиного торгового закладу в хутірцеві, відкритому цілий день для всіх прибульців, і піших, і кінних, не міг собі дозволити таку розкіш, як мандрівний крамар: згребти свій крам, завдати на плечі та й піти гала світа. Фадул працював, мов той чорний віл. Відлучатися з Великої Пастки стало-збитково й ризиковано.

Поїздки порідшали, як і дні відсутності. І все ж попервах він таки добре попотів: коротке перебування в Ільєусі й Ітабуні забирали купівля товару й розрахунок: купівля — це мистецтво, вміння дурити й шахрувати, а розрахунок — це наука, що ґрунтується на строках виплати й процентах. Навіть уночі, о порі, відпущеній на розмови, гру, кабаре й дівок, думками він був в армаземі, в своїй лісовій глушині. Те, що сталося за його першої відсутності, могло повторитись. І тоді не зарадять ні старання Збуй-Вік, ні заступництво капітана Натаріо да Фонсеки.

Три місяці він сидів безвилазно у Великій Пастці, врочисто прибувши туди з першим своїм товаром, привезеним на дерев’яних сідлах каравану, який прибув з Такараса. Вантаж чималий, крам розмаїтий — від в’яленого м’яса до полотняних штанів, від кашаси до ниток, від борошна до патронів для рушниць. На такий асортимент і таку кількість пішли всі заощадження, ще й заліз у борги. Торговий дім — напівбакалія, напівгалантерея — це тобі не коробейникування.

Розвантажували всі: жінки й чоловіки, і ті, хто тут жив, і ті, хто приїхав; разом того радісного дня відкриття їх не набралося й двох десятків. Фадул відзначив цю дату невеличким феєрверком і частуванням кашасою; одразу ж почалась і торгівля.

Лише коли запаси почали танути, він вирішив відлучитись на кілька днів, щоб поповнити їх на ринках Ільєуса й Ітабуни. Що саме купувати, вже знав: тільки ходове, доброго гатунку і в достатній кількості. Найкраще розходилися в’ялене м’ясо, кашаса й рападура, а от із дюжини полотняних штанів купили лише дві пари і то за знижену ціну. Зате плаття розхапали усі.

Пізньої ночі, сховавшись за замкненими дверима від людських очей, він перераховував при світлі гаснички пачку грошей, кредитки різної вартості, заяложені, рвані, склеєні милом. На складі знайшлася нашийна хустина, велика, пурпурова. Він зав’язав у неї асигнації — так зберігали гроші пеони — і сховав у праву кишеню штанів; ще й перехопив кишеню зсередини стрічкою. Монети — їх було чимало, мідних і нікелевих, — розсортував, кожен стосик обгорнув клаптем паперу й сховав у шкіряний капшук на поясі під сорочкою. Стежинами й битими шляхами ширилася слава про багатство турка Фадула: ціла купа грошей, діамантові персні, золото. Дехто присягав, що бачив у нього навіть фунти стерлінгів. І ніхто б не повірив, що у вузлику і в капшуку лежить увесь його капітал з відсотками, як не рахувати товарів у армаземі.