Ежені Гранде. Селяни
- Автор: де Бальзак Оноре
- Серия: Вершини світового письменства #38
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: «Дніпро»
- Переводчик: Елеонора Ржевуцька
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Ежені Гранде. Селяни». Краткое содержание книги:
Аделіна Саркюс, гарненька жінка, вихована своєю матір'ю, що вмерла за три роки до цього шлюбу, так добре, як тільки може мати виховати свою єдину дочку в маленькому глухому містечку, кохала молодого й вродливого Люпена, єдиного сина суланжського нотаріуса. В перших розділах цього роману старий Люпен, який намічав для свого сина Елізу Гобертен, послав молодого Аморі Люпена до свого кореспондента, нотаріуса Kpoта в Париж, де під приводом вивчання актів і боргових контрактів Аморі наробив багато актів шаленства й боргів, підштовхуваний до цього якимсь Жоржем Маре, учнем нотаріуса, багатим парубком, що відкрив йому таємниці паризького життя. Коли нотаріус Люпен поїхав шукати свого сина в Париж, Аделіна вже звалася пані Сібіле. Сталося це тому, що коли з'явився закоханий Адольф, старий мировий суддя, спонукуваний Люпеном-батьком, прискорив шлюб, на який Аделіна погодилася з відчаю.
Служба в оціночному управлінні — ніяк не кар'єра, вона, як і багато подібних адміністративних посад, без усякої будучини, — щось на зразок дірки в урядовій шумівці. Люди, які провалюються в ці дірки (межова частина, шосе й мости, учительство тощо), завжди трохи запізно помічають, що спритніші, сидячи у них під боком, висмоктують соки з народу, — як кажуть письменники з опозиції,— щоразу, як шумівка занурюється в податковий казан з допомогою апарату, називаного бюджетом. Адольф, працюючи з ранку до ночі і дуже мало одержуючи за роботу, незабаром переконався у безплідній бездонності своєї діри. Отже, подорожуючи з громади в громаду і марнуючи свою платню на взуття й дорожні витрати, він мріяв знайти стале й вигідне місце.
Не бувши косооким і не маючи двох дітей від законного шлюбу, не можна уявити, як за три роки страждань, змішаних з коханням, мала розростися честолюбність цього парубка, в якого однаково косили й розум і очі, а благополуччя стояло не дуже твердо, щоб не сказати, — було косоноге. Головним спонукальним моментом прихованих поганих вчинків і невиявлюваних підлот, можливо, буває неповне щастя. Людина, може, легше мириться з безпросвітним нещастям, ніж з проблисками сонця та кохання крізь безперервний дощ. Якщо від цього захворює тіло, то й душа захворює на проказу заздрощів. У дрібних натур ця проказа перетворюється на боязку й разом з тим брутальну жадібність, одночасно й зухвалу, й приховану; у людей освічених вона породжує антисоціальні учення, що використовуються як засіб панування над вищими. Чи не можна б зробити прислів'я з такої думки: «Скажи мені, що ти маєш, і я тобі скажу, що ти думаєш»?
Кохаючи свою дружину, Адольф щогодини твердив собі: «Я зробив дурницю! В мене три ядра і тільки дві ноги! Треба було створити собі статки ще до одруження. Завжди б знайшлась яка-небудь Аделіна, а тепер Аделіна не дасть мені знайти багатство».
Родич Гобертена, Адольф зробив йому три візити за три роки. З кількох слів Гобертен помітив у душі свояка цей бруд, готовий згоріти в палких помислах про узаконену крадіжку. Він лукаво промацав цей характер, готовий піддатися першому-ліпшому задумові, аби при цьому можна було поживитися. Кожного відвідування Сібіле приказував:
— Дайте мені яку-небудь роботу, кузене. Візьміть мене до себе в прикажчики і зробіть своїм наступником. Подивіться на мене в ділі! Я здатний ворочати горами, щоб дати моїй Аделіні, я не кажу вже — розкішне, а хоч би скромне існування. Ви створили щастя панові Леклерку, чому б вам не влаштувати мене в Парижі… в банку?
— Подивимося пізніше, я тебе влаштую, — відповідав честолюбний родич. — Набирайся знань, усе придасться!
При таких настроях лист, яким пані Судрі вимагала якнайшвидшого прибуття свого протеже, примусив Адольфа примчати в Суланж, будуючи тисячі повітряних замків.
Саркюс-батько, якому Судрі вказали на потребу поклопотатися на користь зятя, на другий же день пішов відвідати генерала й запропонувати йому Адольфа в управителі. На пораду пані Судрі, що відігравала роль оракула маленького міста, дідусь захопив з собою свою дочку, яка дійсно справила найсприятливіше враження на графа де-Монкорне.
— Я не схвалю рішення, — сказав генерал, — не навівши довідок; але я нікого не шукатиму, аж поки з'ясую, чи відповідає ваш зять усім умовам, потрібним для цієї посади. Бажання залишити в Егах таку чарівну особу…