Повзе змія

— Думаю, вам доведеться відповідати на нього не лише мені. І, вибачте, пане генерале, але я змушений повторитися: де тепер перебуває Богдан Баглай?

Все ж таки Малиновський був у чомусь генієм своєї справи. «Кримінальні портрети» дуже швидко стали резонансною, а як наслідок — рейтинговою програмою. Тому її продюсер міг спокійно скористатися правом прямого доступу до міліцейського керівництва, з яким програма активно співпрацювала. У тому числі — до начальника убозівського главку, генерала з простим, зовсім навіть не міліцейським прізвищем Савченко. День для візиту теж вдалий — четвер. Не початок тижня, наповнений нарадами, не середина із запарками, та й не п’ятниця з підбиттям підсумків.

— Треба зустрітися, дещо обговорити, певні проблеми, — досить обтічна фраза.

— Гаразд, приїздіть, Романе Романовичу, завжди радий бачити, годинку на дванадцяту, всі проблеми вирішимо, — ще більш неконкретна відповідь. Олена навіть не чекала, що Малиновський запитає про Баглая з місця в кар’єр, тому її трохи втішила реакція генерала. Та він швидко опанував себе і тепер розмова набувала більш офіційного характеру.

А це давало Олені підстави для невтішного висновку: їй не повірять.

— Ви можете назвати мені джерела вашої поінформованості? Звідки ви знаєте, що Баглай може перебувати на волі?

— Слухайте, ми поки що обмінюємося запитаннями, наче малі діти, — Роман нервувався і не приховував цього. — Якщо герой нашої програми, особливо небезпечний злочинець Богдан Баглай справді втік з-під варти, приховувати це як мінімум нелогічно.

Оголосити розшук, причому безпосередньо за допомогою нашої програми — ось що треба зробити, причому навіть зараз не пізно. І потім, якщо він якимось чином утік і справді переховується на волі, то це означає — погрози на адресу журналістки цілком реальні. Ви ж краще від мене знаєте, що повинна робити міліція, коли журналіст ризикує постраждати від руки злочинця через свою професійну діяльність. Злочини, скоєні проти журналістів, беруться під особливий контроль…

— А в чому, Романе Романовичу, ви бачите склад злочину? І де ви бачите погрози на адресу нашої, — генерал наголосив на останньому слові, — дорогої пані Олени?

— Ви ж тримаєте в руках листа, — встряла Олена.

— Тримаєте, — підтвердив Малиновський.

— Я, звичайно, не фахівець у красному письменстві, я насамперед міліціонер, навіть колишній опер, причому не найгірший. Але оце, — Савченко повернув аркуш паперу, котрий тримав у руці під час усієї розмови, текстом до присутніх, — що завгодно, тільки не погрози. Це поезія, наскільки я розумію.

— Це — не поезія. Це просто вірші. Не найгірші, проте й не геніальні.

— Ну, вам, творчим людям, видніше. Для мене як відповідального працівника органів внутрішніх справ, так само, як для будь-якого працівника розшуку чи слідства, це навіть не речовий доказ.

— Чому?

— Давайте, пані Олено, ще раз усе по порядку. Отже, вам на телебачення часто приходять подібні листи?