Історія без міфів. Бесіди з історії української державності
- Автор: Иванченко Раиса Петровна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-516-204-7
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності». Краткое содержание книги:
Посібник розрахований на широке коло читачів — учнів, студентів, учителів, усіх, хто цікавиться проблемами становлення й еволюції державницької історії упродовж майже півторатисячолітнього періоду нашого минулого.
У 60–х роках XIX ст. частина цієї молодшої генерації святоюрців відколюється від москвофільської партії та створює нову — народовську партію. Ця партія, натхнена творами Т. Шевченка та інших українських письменників, вважала, що вона мусить відроджувати власний народ, його мову, яка з такою енергійною силою проявлялась у творчості Т. Шевченка. Народовці орієнтувалися на Кобзаря та на інших видатних українців, які за центр своєї боротьби обирали народ. Ця молодь починає долучатись до великої східноукраїнської культури, їхніми кумирами стають І. Котляревський, П. Куліш, М. Костомаров, М. Драгоманов, В. Антонович та ін. Це була література, що відзначалась високими науковими вартостями, європейськими ідеями, глибокою філософською думкою. Вона зробила своєрідний переворот у світогляді цілого покоління молоді українців–галичан. Народовці пропагують свої національні ідеї у створених ними періодичних виданнях, це були газети “Вечорниці”, “Мета”, “Русалка”, “Правда”, “Діло” та ін.
У 1862 р. у Львові за прикладом київської Громади група молодих галичан засновує свою першу нелегальну організацію — громаду. Такі громади утворюються серед учнівської молоді в Бережанах, Перемишлі, Станіславі, Самборі, Тернополі. їхня мета — ознайомлення з національною культурою, патріотичне виховання. З їх середовища вийшло чимало видатних діячів національного руху і культури: Володимир Навроцький, Остап Терлецький, брати Володимир та Олександр Барвінські, Осип Маковей і т. д.
У 1868 р. частина народовців на чолі з талановитим композитором Анатолієм Вахнянином засновує товариство “Просвіта”, яке згодом стало поширюватися по всій Україні і продовжувати справу українських громад.
У 1873 р. за допомогою полтавської та київської “Громади” у Львові була створена друкарня ім. Тараса Шевченка, що згодом перетворюється у Товариство ім. Т. Г. Шевченка. Йому судилося стати великим українським науковим центром у XIX — на початку XX ст. Фактично воно стало академією всіх наук, які розвивались на українських землях. Його діяльність продовжується й нині серед українців діаспори, а з 1990 р. — і на батьківщині.
Велике значення для піднесення національного, наукового та суспільного руху в Галичині мала діяльність Михайла Драгоманова. У швейцарській еміграції розгортає колосальну за розмірами, глибиною та енергією публіцистично–громадську діяльність. Він витворює з групи студентської молоді (І. Франко, М. Павлик, С. Данилович, І. Мандичевський та інші), яка об’єднувалась навколо москвофільського студентського журналу “Друг”, високоосвічених демократично настроєних патріотів України. Ці молоді люди називали себе радикалами, за порадами Драгоманова, намагалися вирватися з–під впливів і москвофільської, і народовської партії, проводити в літературі і в житті світські суспільні ідеї та ідеали, позбуватися галицько–москвофільського консерватизму і угодовщини.
За ініціативою і за допомогою Драгоманова в Галичині створюється ряд бібліотек для молоді і для народу. Сам Драгоманов подарував створену на власні кошти бібліотеку українським студентам Віденського університету, що згуртувались у товариство “Січ”. Він пропагував демократичну літературу українських, російських та європейських авторів.
Гурток радикалів Франка та Павлика розгорнув (за матеріальної підтримки Драгоманова) видання демократичної преси. Це був революційно–демократичний журнал “Громадський друг” (1878), який видавався на гроші, одержані Драгомановим як академічна премія Санкт–Петербурзької академії наук за дослідження разом з В. Антоновичем “Історичні пісні малоруського народу”. Франко видає, також за грошової підтримки Драгоманова, журнали “Світ”, “Молот”, пізніше — “Житє і слово”. В них поширюються не лише демократичні принципи в житті суспільства, а й соціалістичні ідеї. Через те поліція посадила молодих видавців, а разом з ними і їхнього покровителя Драгоманова (щоправда, заочно, бо він перебував у Швейцарії) на лаву підсудних (1878). Це був перший соціалістичний процес в Україні.
Взагалі роль Драгоманова у розгортанні визвольного руху в Галичині, приверненні його до новітніх європейських ідей була величезною. Він сприяв тому, що сентиментальне культурно–просвітницьке українофільство ставало більш реальним політично–прагматичним, що стоїть на ґрунті національної демократії. Драгоманов сприяв утворенню політичних партій і програм у Галичині. Тож недаремно Іван Франко називав його “великим учителем, котрий далекозорістю і правдолюбством не нижче від самого Чернишевського”, називав його “совістю нації” і закликав дорожити його “неперестарілим доробком” усіх, “кому дороге наше слово і дорогі ті ідеї, для яких працювали і боролися обидва чільні сини України — Шевченко і Драгоманов”.