Історія без міфів. Бесіди з історії української державності
- Автор: Иванченко Раиса Петровна
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: МАУП
- ISBN: 966-516-204-7
- Жанр: История
Электронная книга - «Історія без міфів. Бесіди з історії української державності». Краткое содержание книги:
Посібник розрахований на широке коло читачів — учнів, студентів, учителів, усіх, хто цікавиться проблемами становлення й еволюції державницької історії упродовж майже півторатисячолітнього періоду нашого минулого.
Нечуваною подією в житті галицького суспільства був вихід 15 травня українського тижневика “Зоря галицька”.
Несподівана поява на політичній арені Австрійської імперії українства з його політичною організацією шокувала представників польського сепаратизму. Вони звинуватили графа Стадіона в тому, що він придумав українців–рутинів, аби нацькувати їх на поляків, бо такого народу, як українці, мовляв, не існує.
Перебіг революційних подій 1848 року призвів до того, що українці потрапляють навіть у парламент. Причому серед українських депутатів була значна група селян на чолі з Іваном Капущаком. Вони зайняли рішучі антикріпосницькі позиції, вимагали беззастережної і безкоштовної передачі землі галицьким селянам.
У віденському парламенті розгорілась гостра боротьба за землю. Представники поміщиків домагались від уряду викупу за землю. Але Капущак сказав: “Батоги і канчуки, які обвивали наші голови і наші змучені тіла,— ось що їм належить від нас, ось що вони візьмуть собі як винагороду!” Ця промова викликала захоплені оплески. Але більшість землевласників проголосувала проти пропозиції селянських депутатів. Землевласники одержали від уряду компенсацію. А селяни втратили свої наділи й інтерес до парламенту і покинули його.
У Східній Галичині, яка була заселена в основному українцями, 1848 рік залишив великий слід. Передусім ліквідація кріпосництва розкувала не тільки селянські душі, а й селянську економіку, в якій почали активно розвиватись ринкові відносини, зростати міста, формуватися середній клас — основа національного відродження. Українці в Галичині вперше заявили про себе як самосвідома нація, яка є частиною багатомільйонного українського народу Наддніпрянщини, котрий має право на своє політичне, державне існування. В 1848 р. у Львові була створена ще одна організація — “Галицько–руська матиця” (за взірцем чеської матиці). Вона ставила своєю метою публікації дешевих книжечок для народу про звичаї, релігію, господарство, на педагогічні теми тощо. “Галицько–Руська Матиця” зробила великий внесок у розвиток загальної і політичної культури населення Галичини.
Головна руська рада наприкінці 1848 р. скликала з’їзд українських учених для вирішення загальноукраїнських проблем. Вирішено було в літературі та освітніх закладах відмовитись від латинської абетки, використовувати українську абетку — кирилицю, а також українську живу мову, а не церковнослов’янську. Українці домоглися відкриття кафедри української мови і літератури у Львівському університеті, яку очолив Яків Головацький. Розпочалось будівництво Народного дому, де могли розміщуватись музей, бібліотеки, видавництво. У цей же період українці дістали дозвіл на формування військової частини — руських стрільців, їх було спочатку 1400 осіб. Вони не хотіли зливатися з галицькою народною гвардією, котру утворювали польські кола. Втім, віденський уряд відразу ж використав це формування для придушення угорської революції (діячі якої на чолі з Л. Кошутом, проте, “не церемонились” з українцями Закарпаття, вважаючи їх частиною угорського народу!).
Таким чином, перша половина XIX ст. для Західної України заклала той фундамент, на якому в другій половині розгорнувся активний процес формування політичної свідомості широких мас її населення і перетворення його в структури для відродження своєї культури й національної та державницької самосвідомості.
Самоорганізація українців у Галичині
Друга половина XIX ст. відкриває в Галичині нову епоху визвольної боротьби. Починає ширше розгортатись національне відродження, хоча об’єктивні умови для цього дедалі погіршувались. Австрійський уряд намагався владарювати, нацьковуючи народи один на одного. Так, уряд через посередництво нового намісника графа Голуховського почав підтримувати польську адміністрацію, яка знищувала попередні завоювання українців. Змінювалась і етнічна ситуація в Галичині. Наприкінці XIX ст. 58 відсотків місцевого населення уже становили поляки, 40 відсотків — українці. У Східній Галичині частка українців скоротилась на 62 відсотки. Це пояснювалося і переселенням сюди поляків і полонізацією непольського населення, а також тим, що єврейське населення міст, яке постійно сюди переселялось із Польщі, у своїй масі записувалося поляками. Воно займало провідне становище в містах і містечках краю в лихварстві, торгівлі, ремеслах. Українське населення всуціль залишалося аграрним і займалося сільським господарством. Рівень заробітної плати українського робітника в кілька разів був меншим, аніж польського чи німецького. У торгівлі ж українці становили лише 0,2 відсотка. Українська інтелігенція була нечисленною — всього 12–15 тис. осіб, переважно священики.