Хатина дядька Тома
- Автор: Бичер-Стоу Гарриет
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Переводчик: Л. Кузнєцова
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Хатина дядька Тома». Краткое содержание книги:
— Навіть і не подумаю! — різко відказала Марі.— З усіх слуг у домі Том коштує чи не найдорожче, отож про це й мови бути не може. Та й навіщо йому ти воля? Йому куди краще жити так, як він живе.
— Але ж він дуже хоче стати вільною людиною, і господар обіцяв його відпустити.
— О, звісно, що хоче! — вигукнула Марі.— Вони всі цього хочуть. Такі вже вони є — завжди всім невдоволенні й ласі до того, чого не мають. Ні, я рішуча противниця визволення, без жодного винятку. Поки негри живуть під опікою господаря, вони й працюють як слід, і поводяться пристойно. Та відпустіть ви їх на волю, як вони враз поледащіють, ухилятимуться від роботи, вкинуться в пияцтво і взагалі пустяться берега. Бачила я таке сто разів. Воля їм аж ніяк не на користь.
— Але ж Том такий статечний, працьовитий і побожний.
— Ой, та що ви мені кажете! Я бачила сотні таких, як він. І він теж буде хороший лиш доти, доки за ним наглядатимуть, ото й тільки.
— Але зважте п на те,— мовила ніс Офелія,— що його можуть продати лихому господареві.
— Ет, усе це пусті балачки! — відказала Марі.— Навряд чи трапляється одна нагода із ста, щоб хороший слуга попав до лихого господаря. Хай там хоч що кажуть, а більшість господарів — цілком порядні люди. Я змалечку живу на Півдні і ніколи ще не бачила господаря, що поводився б зі своїми слугами гірше, аніж вони на те заслуговують. Отож про це турбуватись нема чого.
— Але ж я знаю,— жваво заперечила міс Офелія,— що перед смертю ваш чоловік хотів відпустити Тома на волю і що він обіцяв це нашій любій маленькій Єві перед її смертю. То чи могла я подумати, що ви дозволите собі зневажити їхні бажання!
Марі затулила обличчя хусткою, гірко захлипала й схопилася за флакон з нюхальною сіллю.
— Всі проти мене!—вигукнула вона.— Всі такі бездушні! От уже не думала, що й ви нагадаєте мені про мої тяжкі втрати, це ж так жорстоко! Та хто там співчуває моєму горю, хто думає, яка я нещасна! Мала одну-єдину дочку — вона померла! Мала чоловіка, що був мені якраз до пари,— а такого знайти нелегко! — то і його забрала смерть! А ви зовсім не маєте до мене жалю й так необачно роз’ятрюєте мої рани! Адже ви знаєте, як тяжко я страждаю. Може, ви й не бажаєте мені зла, і все ж це страшна бездушність!
І Марі аж зайшлася риданням. Вона задихалася, раз у раз кликала няню, щоб та повідчиняла вікна, принесла камфору розстебнула їй сукню і поклала примочку на голову. В кімнаті зчинилася звичайна метушня, і міс Офелія тихенько пішла собі геть.
Вона з самого початку зрозуміла, що ніякі умовляння не допоможуть, бо Марі була навдивовижу схильна до істеричних нападів і на саму згадку про чоловікові чи Євині побажання щодо слуг одразу ж пускала їх у діло. Отож міс Офелія вдалася до іншого способу якось зарадити Томові: вона написала листа до місіс Шелбі, в якому розповіла про його скруту й просила якомога скоріше прислати за нього викуп.
Другого дня Тома, Адольфа і ще півдесятка слуг повели до невільницького ринку, де вони мали дожидати, поки їх разом з іншими рабами виставлять на продаж з торгів.
Розділ XXX
НЕВІЛЬНИЦЬКИЙ РИНОК
Невільницький ринок! Певно, декому з наших читачів уже ввижаються страхітливі картини, і вони уявляють собі якийсь темний смердючий вертеп, справжнє пекло... Ні, простодушний читачу! В наш час люди навчилися чинити зло так спритно та майстерно, що це не вражає зору й чуттів поважної громади. Живий товар має добру ціну, отож його належно годують, чепурять і доглядають, щоб виставити на продаж у щонайкращому вигляді. І невільницький ринок у Новому Орлеані зовні мало чим різниться від інших навколишніх будинків. Там завжди чисто, а під таким собі піддашком, який тягнеться вподовж чільної стіни, щодня стоять ряди темношкірих чоловіків і жінок — зразки товару, яким торгують усередині. Вас гостинно припросять зайти подивитись, і ви побачите силу-силенну чоловіків та жінок, братів та сестер, батьків та дітей, що продаються гуртом і вроздріб, на бажання покупця. Усіх цих людей можна купити за готівку й на виплат, заставити, обміняти на бакалію або інший крам — як кому знадобиться чи забагнеться.
Не минуло й двох днів після розмови міс Офелії з Марі, як Тома, Адольфа та ще кількох чоловіків із челяді Сен-Клера припроваджено під ласкаву опіку містера Скегза, доглядача того закладу, дожидати торгів, що мали відбутися наступного дня.
Як і більшість його товаришів, Том мав при собі чималу скриньку зі своїм добром. На ніч їх примістили у довгій кімнаті, де вже був великий гурт інших чоловіків різного віку, статури й відтінків шкіри. У тому гурті не вщухав веселий, безтурботний гомін і раз у раз лунали вибухи реготу.