Хатина дядька Тома
- Автор: Бичер-Стоу Гарриет
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Переводчик: Л. Кузнєцова
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Хатина дядька Тома». Краткое содержание книги:
Оцей-то чолов’яга і взявся безцеремонно роздивлятися невільників. Він схопив Тома за щелепу й розтулив йому рот, щоб побачити зуби, тоді звелів засукати рукава й показати м’язи і нарешті повернув його й загадав поплигати, щоб перевірити ноги.
— Звідки ти? — коротко запитав він, скінчивши цей огляд.
— З Кентуккі, пане,— відказав Том і повів очима довкола, неначе шукаючи порятунку.
— Що там робив?
— Порядкував у хазяїна на фермі,— сказав Том.
— Ач, яке вигадав! — буркнув той чолов’яга і пішов собі.
На мить він спинився проти Адольфа, тоді виплюнув на його дбайливо начищені чоботи заряд тютюнової жуйки, презирливо гмукнув і рушив далі. Зупинився перед Сьюзен і Емелін, підняв своє важенне брудне ручисько й притягнув дівчину до себе. Обмацав їй шию та груди, поторгав руки, подивився на зуби, а тоді штовхнув назад до мадері, чиє стражденне обличчя аж кривилося з болю щоразу, як цей страшний незнайомець торкався її дочки.
Перелякана дівчина заплакала,
— Ану замовч, ти, стерво! — гримнув на неї розпорядник.— Нема чого мені тут рюмсати, зараз починаємо!
І торги розпочались.
Адольфа за добрі гроші продали молодому панові, що забажав його купити з самого початку. Інші слуги Сен-Клера припали різним покупцям.
— А тепер ти, негре! Чуєш? — гукнув розпорядник до Тома.
Том зійшов на підвищення й неспокійно озирнувся довкола. Усе змішалося в невиразному гаморі — і швидка мова розпорядника, що по-французькому й по-англійському оголошував якості товару, і вигуки покупців, що надбавляли ціну; здавалося, минула лише мить — і ось уже востаннє грюкнув молоток, лунко розляглося слово «...доларів!» за останньою ціною, яку назвав розпорядник,— і було по всьому. Том мав нового господаря!
Його зіпхнули з підвищення чолов’яга з круглою головою грубо схопив його за плече, штовхнув убік і звелів:
— Стань отут, ти!
Том ледве тямив, що діється. А тим часом торги тривали — гомін, вигуки, то по-французькому, то по-англійському. Ось знову грюкнув молоток — продано Сьюзен. Вона сходить з підвищення, зупиняється, зажурено оглядається назад. Дочка простягає до неї руки. Мати з тугою дивиться на того, хто купив її. Це поважний літній чоловік з добрим обличчям.
— Ой пане, зробіть ласку — купіть і мою дочку!
— Та я б з охотою, але боюся, що вона не по моїх грошах! — відказує чоловік.
Він з жалем і цікавістю дивиться, як дівчина, боязко озираючись, сходить на підвищення. її бліді щоки болісно спалахнули, очі гарячково блищать, і мати аж стогне з розпачу, бо в цю мить вона здається ще кращою, ніж будь-коли. Розпорядник теж добачає свою вигоду і велемовно вихваляє товар, мішаючи французькі й англійські слова. Покупці швидко накидають ціну.
— Спробую щось вдіяти, поки буде змога,— каже чоловік з добрим обличчям і, протиснувшись ближче, приєднується до торгу.
Та дуже скоро ціна перевищує його кошти, і він замовкає. Розпорядник дедалі розпалюється, але торг поступово вщухає. Тепер його провадять лише якийсь старий аристократ і наш круглоголовий знайомець. Аристократ ще кілька разів надбавляє ціну, з погордою озираючи суперника, та круглоголовий переважає його і впертістю, і гаманом. Суперечка триває недовго — грюкає молоток, і дівчина стає його неподільною власністю.
Її господаря звуть містер Легрі, він власник бавовняної плантації на Червоній річці. Він штовхає дівчину до Тома та ще двох щойно куплених рабів, і вона йде туди, гірко плачучи.
Чоловік з добрим обличчям прикро вражений. Але ж такі речі трапляються день у день! Після цих торгів дочки й матері плачуть завжди! І нічого тут не зарадиш... і таке інше. Отож він забирає свою нову власність і йде собі геть.
Через два дні повірений ньюйоркської фірми Б. і К° надіслав своїм віродавцям належні їм гроші.
Розділ XXXI
ПОДОРОЖ
На нижній палубі малого непоказного судна, що пливе Червоною річкою, сидить Том. Руки й ноги його закуті в кайдани, та серце йому гнітить тягар ще важчий, ніж залізо. Померхло небо, згасли місяць і зорі, все минуло без вороття, так само як минають тепер отам за бортом береги та дерева. Рідна домівка в Кентуккі, дружина та діти, добрі господарі, дім Сен-Клера з його вишуканою пишнотою, золотиста голівка Єви, її променисті очі, гордовитий і веселий, гожий і безтурботний, проте завжди добрий Сен-Клер, години легкого й приємного дозвілля — все пішло в небуття! А що ж лишається натомість?