Хатина дядька Тома
- Автор: Бичер-Стоу Гарриет
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Переводчик: Л. Кузнєцова
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Хатина дядька Тома». Краткое содержание книги:
Воно поставало перед Марі, коли, убрана в жалобне плаття й оточена стривоженими слугами, вона сиділа в глибокому кріслі, розглядаючи зразки чорного крепу та шовку. Воно поставало перед міс Офелією, яка вже почала думати про те, щоб повернутися додому, на Північ. Поставало воно моторошною примарою і в свідомості слуг, що добре знали, яка лиха й свавільна вдача в господині, під чиєю владою вони лишилися. Всі вони розуміли, що всі ті полегкості, які вони мали раніше, йшли не від неї, а від господаря, і що тепер, коли його не стало, вони не матимуть більше захисту від безжальних нападок, на які здатна озлоблена горем душа.
Тижнів за два після похорону міс Офелія, сидячи в своїй кімнаті, почула, як хтось тихенько постукав у двері. Вона відчинила й побачила Розу гарненьку молоду квартеронку, про яку ми не раз уже згадували. Коси дівчини були розпатлані, очі напухли від сліз.
— Ой пані! — вигукнула вона, падаючи на коліна й хапаючи міс Офелію за поділ сукні.— Благаю вас, підіть до міс Марі! Заступіться перед нею за мене! Вона посилає мене до ката... ось погляньте!—І Роза подала їй якогось папірця.
То був гарно виписаний рукою Марі наказ до хазяїна катівні, щоб подавниці його всипали п’ятнадцять канчуків.
— Чим же ти завинила? — спитала міс Офелія.
— Ви знаєте, міс Фелі, в мене така погана. Я справді вчинила недобре. Я приміряла сукню міс Марі, а вона дала мені ляпаса. Тоді я, не подумавши, грубіянила їй. А вона сказала, що приборкає мене й назавжди відучить задирати носа. От і написала цього листа й звеліла мені самій його віднести. Краще б вона вбила мене там-таки на місці!
Міс Офелія замислено стояла з тим папірцем у руці.
— Розумієте, міс Фелі,— провадила далі Роза,— нехай би вже мене й побили, коли б то мала зробити сама міс Марі або ж ви. Але послати мене до чоловіка, та ще й до такого нелюда! Це ж просто сором, міс Фелі!
Міс Офелія добре знала про цей звичай посилати жінок і дівчат до катівні, на ганьбу й поталу низьким і брутальним чоловікам, гидким уже з самого того, що вони обрали собі таке діло. Вона знала про Це й раніш, але не уявляла собі, що воно таке, аж поки не побачила, як тендітна, струнка Роза мало не корчиться з відчаю. І доброчесна жіноча душа міс Офелії обурилась проти цього неподобства; волелюбна кров уродженки Нової Англії набігла їй до обличчя і запалила серце гнівом. Та, як завжди обачна й розважлива, вона опанувала себе і, рішуче зібгавши папірця, тільки й сказала Розі:
Посидь тут, голубонько, а я піду до твоєї господині. «Ганьба! Дикунство! Мерзота!» — промовляла вони в думках, ідучи через вітальню.
Марі сиділа в своєму кріслі. Поруч стояла няня й розчісувала їй коси, а Джейн, стоячи на колінах, розтирала господині ноги.
— Як ви сьогодні почуваєте себе? — запитала міс Офелія.
У відповідь Марі лише тяжко зітхнула й стулила повіки, а вже тоді проказала:
— Ой, і не знаю, сестрице... Мабуть, так я вже й почуватиму себе завжди!
І Марі втерла очі батистовою хусточкою з широкою чорною облямівкою.
— Я прийшла,— сказала міс Офелія, сухо прокашлявшись, як то звичайно роблять, починаючи неприємну розмову,— я прийшла поговорити з вами про бідолашну Розу.
Очі Марі враз широко розплющились, жовтаві щоки спалахнули, і вона гостро запитала:
— Он як? А що ж з нею таке?
— Вона дуже карається своєю провиною.
— Карається, кажете? Вона в мене ще не так каратиметься! Я довго терпіла нахабство цього дівчиська, а тепер покладу йому край. У болото її втопчу, негідницю!
— Але хіба не можна покарати її в якийсь інший спосіб, не такий ганебний?
— А я якраз і хочу її зганьбити, атож. Звикла, бачте» змалечку вдавати з себе хтозна-яку пані та пишатися своїм гожим видом і делікатними манерами, то й забула, хто вона така! А це буде їй наука, щоб знала своє місце!
— Але ж поміркуйте, сестрице: якщо потоптати в дівчині делікатність і почуття соромливості, то їй недовго і з пуття збитися.
— Делікатність!—зневажливо засміялася Марі.— Надто гучне слово для такої, як вона! Ось я їй покажу, що з усіма своїми панськими манерами вона анітрохи не краща за отих обідраних дівок, які віються по вулицях. Вона в мене забуде, як пишатися!
— Щоб не довелось вам пожаліти про свою жорстокість,— мовила міс Офелія.
— Жорстокість? Та в чому ви бачите жорстокість? Я написала, щоб їй дали всього п’ятнадцять канчуків і то не дуже сильно. Нічого жорстокого в цьому немає, аж ніяк.