Сестри Річинські. (Книга перша)
- Автор: Вильде Ирина
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Жанр: Другая проза
Электронная книга - «Сестри Річинські. (Книга перша)». Краткое содержание книги:
І ще один спогад прийшов. Про товариша Вечора. Але це не просто спогад. Пам'ять про товариша Вечора для Бронка — однаково що вогник маяка для моряка.
Буває, чорт побери, буває так у житті людини, що якась подія набирає особливої сили і звучання, щойно перепущена через фільтр часу.
Дещо воно, мабуть, було так і з тією зустріччю Бронка з товаришем Вечором.
Було це два роки тому.
Саме на цю пору припадав (і припадає) у Нашому польський храм. Це храмове свято з року в рік притягало у Наше тисячі українських селян з довколишніх сіл. Керуючись патріотичними, національно-церковними мотивами (аби український гріш не попадав у руки польських ксьондзів), нашівський греко-католицький деканат в порозумінні з єпископатом вишпортав якогось рядового греко-католицького святого, що припадав на той день, і вже кілька років як завів український храм з відпустом якраз у ту дату.
У день цього подвійного храму по вулицях Нашого мерехтіло в очах від червоно-гарячого гуцульського та чорно-білого покутського народного одягу. Головною магістраллю Нашого — вулицею Легіонів — безперервним шнуром тяглись вози, одні правим, другі лівим боком. Над вулицею стояла така густа курява, що, здавалося, порох знімався, але осідати на землю вже не встигав.
На нашівському ринкові і прилеглій до нього площі у той день немає де ногою ступити від людей, коней і возів. Поміж возами сновигають жінки з писаними бесагами, напханими купленим товаром, полив'яними горщиками, паперовими хатніми прикрасами, святими образами, швендяють діти з кольоровими бубликами, нанизаними на нитку довкола шиї, вештаються цигани з мідяними сковородами та циганки у своїх прерясних спідницях з невідступними картами для ворожіння, увиваються міські злодії. Де й беруться бездомні собаки в надії поживитись біля господарських возів.
Краєм ринку попри дорогу двома шпалерами стоять столи з булками, ковбасами, гарячими кров'яними кишками, содовою водою, молитовниками, священним зіллям, а ще далі — стенди з католицькими виданнями, а на самому кінці — продавці льосів[101] з морськими свинками та папугами.
Напроти через дорогу сидять у шинках безпросвітні п'яниці, такі, що не беруть їх вже ні мольби, ні прокльони жінок, і співають кожний на свою ноту:
Точнісінько так було і в той пропам'ятний день, коли Бронко з Каминецьким протискалися поміж народом до площі за ринком.
Вів Каминецький, а куди і чого — Бронко не знав.
Десь недалеко заграла катеринка — але як! Була це хіба якась нова не побутована в наших сторонах катеринка, бо звук, що видавала, розлягався з такою силою, начеб з гучномовців.
Людський мурашник заворушився.
Хлопці, дівчата, діти, чи, як кажуть на Нашівці, бахорня, і навіть газди з батогами в руках — всі, хто тільки міг залишити віз і накуплене добро на ньому, подалися в бік катеринки.
— Ходім і ми туди, — потягнув Каминецький Бронка.
Нараз катеринка замовкла, а на возі поблизу неї став на весь зріст чоловік. Бронко опинився за кілька кроків від нього і мав змогу добре його розглянути. Був у селянській простій, із згрібного полотна[102] сорочці, хоч і в міських штанях. Без кашкета (у таку спеку!). Чорне лискуче волосся листком прилипло йому до чола. На землисто-брунатному, вкритому порохом обличчі, здавалося, тільки ясніли чорні чисті очі і великі, довгі, білі, як ріпа, зуби.
Чоловік широко розкарячив ноги і зробив рукою жест, мовби запрошував людей ближче згромадитися біля нього. Народ так і зрозумів його.
І він заговорив…
Не міг довго говорити, не міг складно добирати слово до слова, бо його час відмірювався секундами, і тому він викидав з себе голі думки, мовби лозунги, — але як! Бронко до того часу не чув і, мабуть, ніколи вже більше не почує такого промовця, хіба ще раз його самого!
Відпуст. Спасіння? Спасіння у вас самих. У вашій єдності. У вашій великій силі, люди. Загрожують попи страшним судом. Він і настане скоро. Тільки не бог з своїм штабом чинитиме над нами суд, а ми, мужики, над панами і попами. Пробуджується народна свідомість. Всюди. Всюди. Всюди. По забитих, курних селах. По закапелках великих міст. По майстернях. У підземеллях копалень! Всюди. Всюди. В нас тут. У корінній Польщі. У Франції. За морем! Піднімається і ступає велетень народ. Народ — господар цієї землі. І всього, що на ній. Зрозумійте, люди, що ви — незборима сила. Струсніть плечима і скиньте з себе паразита, що віками п'є вашу кров. Незабаром жнива. Тут. І на Поділлі. Будуть приїздити в наші околиці за женцями. Не йдіть жати за чотирнадцятий сніп. Організуйте страйкові комітети на місцях! Польський робітник, польський селянин, мазур з вами.
101
Доля, лотерея (пол.); тут: у значенні «оракулів», написаних на папірцях, що їх витягали морські свинки.
102
З грубого домотканого полотна.