Сестри Річинські. (Книга перша)
- Автор: Вильде Ирина
- Год: 1986
- Язык: украинский
- Год: Видавництво художньої літератури «Дніпро»
- Жанр: Другая проза
Электронная книга - «Сестри Річинські. (Книга перша)». Краткое содержание книги:
Філіпчук дивився в бік Бронка, але звернувся до Пєрожека:
— Пєрожек, пане Пєрожек, ви тут найстарші серед нас, певно, ще й на італійському фронті бували, скажіть мені, прошу я вас: як це може бути, щоб така велика ще й соціалістична держава ситцю не мала в себе?
Пєрожек зішнурував свої безкровні губи, від чого зробився подібним до воскової, невправною рукою виліпленої фігури.
— Я перепрошую, пане шефе, я не економіст. Моя справа — друкарська. Але чоловік десь трохи у світі бував. Правда, правда, був і в Італії, і на Чехах та Моравії. Я собі думаю так, що, може, то така дуже велика держава, як пан шеф кажуть, одна шоста світу… то, певно, фабрики не можуть настачити населенню мануфактури… Я так думаю. Я перепрошую. Я не економіст. Моя справа — друкарська.
Аргумент був наївний. Бронко це зразу відчув. Філіпчук, як і можна було сподіватись, розреготався. Вдавав, що так сміється, аж за живіт мусить держатись.
— А то добре, а то мені подобається! Ви геніальні, Пєрожек, я завжди це говорив. То, по-вашому, виходить, прошу я вас, що в багатого господаря мусить челядь голодувати тому, що господиня не встигає хліба випікати? То коли так піти за вашими думками, то виходило б, прошу я вас, що чим більша держава, то тим бідніше має жити населення, бо держава не встигає забезпечувати людей продукцією, прошу я вас. А якби так… скажім для прикладу… комунізм перекинувся на всю кулю земну, то тоді одягненими ходили б хіба одні комісари, бо ж тоді фабрики не встигали б… Оце мені подобається! А ви, Пєрожек, хоч старий, а дурень, це я вам завжди говорив! «Фабрики не встигають!» А чого не встигають? Тому, прошу я вас, що державні, о! А що ти, Завадка, на це?
— Звідки я знаю? Я не бував у Радянському Союзі…
— Не бував, то не бував, але хіба не скажеш, що совєтські газети брешуть самі на себе, га? А, не маєш що відповісти? То інша річ. Треба чесно признатись, прошу я вас, що загнали тебе в кут, о!
«Чорта з два загнав ти мене в кут! Я просто не хочу з такою свинею, як ти, ставати в дискусію».
Дійсно! У Бронка був такий логічний, абсолютно переконливий аргумент, як те, що дореволюційна Росія була переважно аграрною, на добавок відсталою країною, а невеличка промисловість переважно була в руках іноземних капіталістів. А крім того, Лодзь і Варшава, два текстильних центри, відпали. Щоб молода держава могла встояти, треба було перш за все побудувати фабрики і заводи, пустити в рух важку індустрію, а за цим уже піде легка промисловість. Так намічено у програмі партії. А раз намічено, значить, напевно буде здійснено. А Польща — не аргумент. Польська шляхта любить шовки і оксамити. Це в її стилі. Вона не раз уже через оті шовки та оксамити державу з торбами пускала.
— Завадка, тебе питають! Ти оглух?
— Я не знаю, пане шефе. Я знаю тільки те, що як тато мій будував стодолу, то навіть на махорку перейшов, бо не ставало… Та певно, що то недобре, що перкалю не вистачає…
Філіпчук, спершись ліктями об підвіконня, як до фотографії, міряв поглядом Бронка: прикидається дурником чи дійсно не розуміє нічого? Мабуть, повірив у це останнє, бо на якийсь час дав спокій Бронкові, аж доки не придумав нової кольки для нього.
Якось завів з Пєрожеком (знову той нещасний Пєрожек!) мову про Каминецького.
Бронко наставив вуха.
— Ви чули, Пєрожек, Зілінський прийняв до себе того Каминецького.
— Я перепрошую, пане шефе, якого то Каминецького?
— Що ж то ви, Пєрожек, уже зовсім з глузду з'їхали? Він не знає, хто такий Каминецький! Той прибєга[95] з попареною лисиною, — не знаєте? Що то ви, Пєрожек, ніколи нічого не знаєте? Аби на сміх звернутись з чим-небудь до вас, то ви так і «не знаю»!
— Я перепрошую, пане Філіпчук. Я знав, кажу, знав Каминецького-будівельника, а що він тепер працює друкарем у Зілінського, якось не чув… Знаєте, в мене жінка, діти — не до того мені тепер. Живу у Нашому, розумію, повинен би знати, а от не знав.
— А ви не дивуйтесь, — переключив свій голос, ніби телефоністка штепсель, Філіпчук, — що ви не знаєте, бо на світі такі чуда діються, що, як захочеш усіх їх знати, можна до решти звар'ювати. Я вам як щось скажу, Пєрожек, то у штани накладете… А ви знаєте, прошу я вас, що Каминецький — член «Вогнища» і працює у Зілінського на повних правах? Ви розумієте, Пєрожек, в чому геца?[96] То нашого Завадку Зілінський не хотів прийняти до себе, бо він… українець… А Каминецького, українця, та ще й такого, що з сельробівцями та комуністами штаму[97] тримає, прийняв. То ти, Бронку, був небезпечний для польської влади і поліції, а Каминецький, видиш, безпечний… ха-ха…
95
Приблуда (з пол.).
96
Комедія (з пол.).
97
Згода, дружні відносини.