Євангелія від Ісуса Христа

ною, щоб вони встигли відійти на таку відстань, куди навіть відлуння від їхньої розмови не долинатиме, а тоді нарешті Ісус заговорив, повільно карбуючи слова: Я бачив Бога. У першу мить на обличчі матері та братів з’явився вираз священного жаху, який швидко змінився виразом обережної недовіри, а між першим і другим виразом на обличчі Якова встигло промайнути щось подібне до виразу зловтішної підозри, а на обличчі Йосипа — захоплене збудження, тоді як тінь гіркого смирення затьмарила погляд Марії. Ніхто не обізвався, і тоді Ісус повторив: Я бачив Бога. Якщо, за народним повір’ям, мить мовчанки означає, що пролетів янгол, то тут вони, либонь, пролітали знову й знову, один за одним, Ісус сказав усе, що хотів сказати, його родичі не знали, що йому відповісти, певно, незабаром усі вони підведуться, і кожне з них повернеться до свого життя, запитуючи себе, чи не наснився їм сон, адже надто неймовірним було те, що повідомив їм Ісус. Проте мовчанка, якщо дати їй час, має ту властивість, що сама себе заперечує, вимагаючи, щоб хтось неодмінно її порушив. Тому, коли напруга чекання стала нестерпною, Яків поставив запитання, не наповнене жодним конкретним змістом, суто риторичне запитання, як то кажуть: А ти певен? Ісус нічого не відповів, лише подивився на брата таким поглядом, яким, певно, дивився на нього Бог зі своєї хмари, й утретє повторив: Я бачив Бога. Марія не стала нічого запитувати, лише сказала: Тобі привиділося. Мамо, привидітися може все, що завгодно, але те, що нам увижається, не розмовляє, а Він говорив зі мною, — відповів Ісус. Яків оговтався від замішання й вирішив, що в брата з головою не все гаразд — що за нісенітниця, він бачив Бога й розмовляв із Богом? У такому разі чи не Господь поклав тобі ті монети в торбу, запитав він з іронічною посмішкою. Ісус почервонів, але відповів сухо: Ми все одержуємо від Господа, Він завжди шукає і знаходить дороги, які ведуть до нас, і ці гроші я одержав не від Нього, але за його сприяння. І що ж тобі сказав Господь, і де ти був, коли його бачив, уві сні чи наяву? Я був у пустелі, шукав там вівцю, й він покликав мене. І що він тобі сказав, якщо тобі дозволено повторити його слова? Що одного дня він зажадає від мене моє життя. Життя кожної людини належить Господу. Так я йому й сказав. А він? Що в обмін на життя, яке я йому віддам, він обдарує мене могутністю й славою. Ти здобудеш могутність і славу, після того як помреш? — запитала Марія, не певна, що вона все почула правильно. Так, мамо. Але яка слава, яка могутність може бути дарована тому, хто помер? Я не знаю. Тобі це примарилося. Я не спав, а шукав у пустелі вівцю. І коли Господь захоче взяти твоє життя? Я не знаю, але він сказав, що знову прийде до мене, коли я буду готовий. Яків подивився на брата з тривогою в погляді, а тоді висловив припущення: Жарке сонце пустелі вплинуло тобі на голову, а Марія несподівано запитала: А вівця? Що сталося з вівцею? Господь наказав мені принести її в жертву, щоб скріпити нашу угоду. Ці слова обурили Якова. Ти блюзниш, брате, Господь уклав угоду зі своїм народом, а не з окремою людиною, такою, як ти, син теслі, пастух і більше ніхто. Марія, судячи з виразу її обличчя, схоже, докладала великих зусиль, щоб зловити якусь думку, так ніби боялася, що вона зникне з-перед її очей, але нарешті зловила її за кінчик і поставила те запитання, яке хотіла поставити: А що то була за вівця? Це було те саме ягня, яке я тримав на руках, коли ми зустрілися в Єрусалимі, біля брами Рамала, я тоді не захотів віддати його Господу, й Господь тепер у мене його забрав. А яким він був, Бог, коли ти його побачив? Він був у хмарі. Відкритій чи закритій? — запитав Яків. То був стовп диму. У тебе не все гаразд із головою, брате. Якщо у мене не все гаразд із головою, то так захотів Господь. Ти потрапив під владу Диявола, радше викрикнула, ніж сказала Марія. У пустелі я зустрів не Диявола, а Господа, і якщо я й справді тепер перебуваю під владою Диявола, то так хоче Господь. Диявол був із тобою, відколи ти народився. Ти справді так вважаєш? Так, я це знаю і знаю, що ти жив із ним і без Бога чотири роки. А після того, як я прожив чотири роки з Дияволом, я зустрівся з Богом. Ти розповідаєш жахливі небилиці та брехню. Я твій син, ти мене народила на світ, тож вір у мене або відкинь мене. Я тобі не вірю. А ти, Якове? І я тобі не вірю. А ти, Йосипе, який носиш ім’я нашого батька? Я тобі вірю, але не вірю тому, що ти розповідаєш. Ісус підвівся, подивився на всіх згори вниз і сказав: Коли Господь виконає обіцянку, яку він мені дав, вам доведеться мені повірити. Він узяв свою торбину й патерицю, взув сандалії. Уже в дверях він поділив гроші на дві частини і сказав: Це на посаг для Лізії, на її життя у шлюбі, й поклав їх на порозі, монету до монети, а решта повернеться туди, звідки прийшла, можливо, там вона також перетвориться на посаг. Він обернувся до дверей і хотів уже вийти не попрощавшись, але Марія йому сказала: Я помітила, що у твоїй торбині немає чашки. У мене вона була, але розбилася. Он там стоять чотири чашки, вибери одну й візьми собі. Ісус завагався, він не хотів брати нічого, але все ж таки підійшов до печі, де стояли чотири чашки, вкладені одна в одну. Вибери собі одну, повторила Марія. Ісус зробив, як вона сказала. Він обрав ту, що здалася йому найдавнішою. Ти обрав ту, яка тобі найбільше підходить. Чому? Вона має колір чорної землі, не розіб’ється й не зітреться. Ісус поклав чашку в торбину, стукнув патерицею по землі. Скажіть іще раз, що не вірите мені. Ми тобі не віримо, сказала мати, а тепер не віримо більше, аніж раніш, бо ти обрав собі знак Диявола. Про який знак ти говориш? Про цю чашку. І в цю мить, прийшовши десь із далеких глибин пам’яті, у вухах Ісуса пролунали слова Пастиря: Ти матимеш іншу чашку, й вона не розіб’ється доти, доки ти житимеш. Мотузка, що була натягнута на всю свою довжину, раптом обкрутилася в кільце й зав’язалася вузлом. Удруге Ісус покидає батьківський дім, але тепер він не каже: Так чи інак, я повернуся. І коли, обернувшись спиною до Назарета, він спускається по схилу першого пагорба, його тривожить думка проста, але сповнена глибокого смутку: А що як і Марія Магдалина не повірить мені?