Чоловіки під охороною
- Автор: Мерль Робер
- Год: 1989
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", 1989, №6-8
- Переводчик: Григорій Філіпчук
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Чоловіки під охороною». Краткое содержание книги:
У романі «Чоловіки під охороною» (1974) Р. Мерль розглядає складні психологічні взаємини між людьми в екстремальних умовах, породжених фантазією письменника, але цілком можливих у капіталістичному суспільстві. Роман «Чоловіки під охороною» належить до одного з найпопулярніших у наш час підвидів наукової фантастики — до соціальної антиутопії, що розглядає можливі й неможливі моделі суспільства майбутнього, цього разу суспільства, керованого «фемінократією».
Одначе я цього не роблю. Я одразу ж усвідомлюю, що нездатний стати вбивцею навіть випадково. Я ставлю табурет, але сісти на нього не встигаю. На другому кінці басейну з гуркотом відчиняються засклені двері до вітальні, і з них виходить Одрі в старих чорних джинсах та пуловері. Вона дуже бліда, майже як смерть, обличчя в неї напружене, на шиї повипиналися жили. Одрі йде до нас якось дивно, тримаючи руки за спиною, наче їх там зв’язали, щоб вести її на страту.
Та побачили б ви, з яким виглядом Гельсінгфорс повертається й упивається своїм оком у Одрі! Бідолашна дівчина, гіршої нагоди вибрати вона вже не могла.
Її відділяють від нас якихось метрів десять — такий завдовжки басейн, — і Гельсінгфорс не відриває від неї погляду. Цього погляду я, правда, не бачу, бо Гельсінгфорс стоїть до мене спиною, але вираз її очей я собі уявляю. А Одрі — виструнчена, непохитна — простує до нас із закладеними за спину руками. Її очі кольору незабудки втупилися в нас і горять фанатичним вогнем. Вона ступає похмуро, задерши підборіддя, немов ніс човна.
— І чого це ви сюди йдете, Одрі? — з удаваною ніжністю питає Гельсінгфорс. — Я ж сказала вам мити кахлі на кухні. Ви їх уже помили?
Одрі зупиняється за два кроки від неї і вже не покірливо, а з грубим викликом каже:
— Ні. Я мала інше діло.
— Яке?
— Обмірковувала одне рішення.
— О, чудово! — каже Гельсінгфорс. — І ви вже обміркували це рішення?
— Еге ж.
Я підходжу до Гельсінгфорс і, порівнявшись із нею, зупиняюся поруч на відстані випростаної руки. Мені хочеться побачити її обличчя. Просто на очах ці жінки стали страшними ворогами.
— Що ж, — каже Гельсінгфорс з тією самою вбивчою іронією, — сподіваюся, сьогодні ввечері ви мені скажете про нього. Я помітила, що ці ваші рішення завжди оригінальні, хоч і досить безглузді. То ви пориваєте з нареченим (обличчя в Одрі здригається), то спите з Рут Джеттісон. Або ще краще — надумуєте накласти на себе руки.
— Зараз я скажу вам, що я вирішила, — відповідає безбарвним тоном Одрі, не кліпнувши й оком.
— Потім! Потім! — каже Гельсінгфорс і легенько махає рукою, мовби проганяючи від себе муху. — Зараз не зовсім слушний час. Я готуюсь кохатися з Мартінеллі.
— Йдеться про Мартінеллі.
Я в це не вірю. Ви не цінуєте доктора. І даремно. Бог мені свідок, — провадить Гельсінгфорс, шкірячи зуби, — я в захваті від вашого блискучого розуму, Одрі, але фізично ви якась прісна. А ось Мартінеллі з цього погляду має куди більшу перевагу над партнеркою вашого типу. В нього є те, чого нема у вас. Я вже не кажу про його суто чоловічі властивості. Мартінеллі має й інші переваги: міцні м’язи, жорсткі губи й буйний волосяний покрив.
Якби оцей постійно фальшивий і озлоблений тон Гельсінгфорс не дратував мене, то я навіть замилувався б її винахідливістю в душевному катуванні. Чого варті тільки слова «жорсткі губи»! Я дивлюсь, як Одрі вся напружується. Щоразу, коли їй завдають підступного удару, вона починає кліпати очима, шкіра на її білому обличчі здригається. Одрі стоїть нерухомо, виструнчившись і тримаючи руки за спиною. Лишається тільки прив’язати її до стовпа й піднести до дров смолоскип.
І хоч Одрі сповнена рішучості — а може, саме через це, — їй ніяк не вдасться видобути із себе бодай слово. Її губи прилипли одна до одної, і, коли вона нарешті розтуляє рота, з нього не вихоплюється жоден звук.
— Ну, Одрі, говоріть, говоріть, — підбурює Гельсінгфорс. — Ви нагадуєте викинуту на берег рибину. Це напружене чекання нестерпне. Прошу вас, говоріть. Я вас слухаю.
— Гільдо!.. — озивається безбарвний, тихий, ледь чутний голос Одрі.
— Нарешті! — вигукує Гельсінгфорс.
— Гільдо, прошу вас покласти край своєму роману з Мартінеллі.
Гельсінгфорс сміється.
— Роману?! Я добре розчула? Яке слово! Одрі, ви на ціле століття відстали від життя! Йдеться не про роман, а про звичайне урізноманітнення техніки оргазму. Невже я ще раз мушу вам пояснювати, що оргазм буває якісно різний?..
— Гільдо!
— Що «Гільдо»?
— Гільдо, прошу вас востаннє, спровадьте звідси Мартінеллі.
— Востаннє? — перепитує Гельсінгфорс. — А скажіть, що ж. таке станеться, коли я вас не послухаюсь?
Западає мовчанка, і нарешті Одрі гарячково відповідає:
— Я накладу на себе руки!
— О, чудово! — каже Гельсінгфорс. — Ось до чого ви дійшли! Ви даєте мені наказ, а якщо я його не виконаю, то ви накладете на себе руки. Це справжній шантаж! А ви не подумали, що цим мене аж ніяк не злякаєте?