Тривожний місяць вересень
- Автор: Смирнов Виктор Васильевич
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Жанр: Боевики
Электронная книга - «Тривожний місяць вересень». Краткое содержание книги:
По мотивам роману в 1976 р. на студії Довженка знято фільм.
Він розмахує руками, показує у напрямку Глухарки, звідки прийшов, щось пояснює. Говорить голосно. До мене долітають окремі слова: «Гроші»… «Брезент»… «Сховані». То це ж він розповідає про хитрість Глумського про схованих під брезентом «яструбків». Прийшов сюди виторгувати й свою пайку. Усе з’ясовується.
Кріт догадався, що бандити намагатимуться перехопити воза з грішми. Непомітно зник. І тепер продає секрети Глумського!
Бандюги ведуть Крота за дорогу, до великого зеленого острівця на березі річки. Там у них, очевидно, КП — командний пункт. Із верболозу виходять ще двоє з автоматами. Один з тих двох, у кубанці, у чоботях з високими, напуском, халявами, питає щось у Крота. Голос його звучить верескливо, на одноманітно високій ноті. Кріт відповідає, сипить. І знову починає показувати у напрямі Глухарки, він квапиться, немов боїться, що його не зрозуміють, розмахує руками.
Мене кидає в дрож. Озноб це чи почуття огиди, не знаю. Я гамселю кулаками себе по вилицях, дошкульно гамселю. Зігрійся, Капелюх. Зігрійся й заспокойся. Ну що тут дивного? Людина, котра шпурляла уламки цегли у дітвору, прийшла по свою пайку до Горілого. Та й ніякої душі трударя в ньому немає, не плутай чорні зашкарублі руки з душею. Не може він, Кріт, перенести, щоб два мішки з грішми отак, з доброго дива, та було віддано державі. Від цієї думки він аж замучився. І знайшов вихід.
Горілий, обернувшись до верболозу, гукає на когось. Виходять ще двоє. Ага, ось і вся банда зібралася.
Ловлю на приціл сім темних фігурок за дорогою. Планка стрибає, метається від кювету до чагарів. Ні, ні, не можна квапитись. Ще не настав час. Я тільки розколошкаю їх. Повтікають у верболози. Треба чекати.
Що ж замислив Горілий? Якщо він забрав у голову йти назустріч Глумському, доведеться все-таки стріляти. Не залишатися ж пам’ятником на цій красивій висотці.
Горілий оглядав місцевість. Його погляд на мить затримується на пагорбі. Враження таке, наче ми зіткнулися з ним очима. Але ж ні, він не може мене бачити — трава ховає. Горілий показує у напрямку Ожина, на річку, щось каже.
Двоє бандитів, які тільки-но вийшли з верболозу, знову зникають у кущах, а за хвилину виходять із кулеметом. Один несе МГ, а другий — важку складну триногу та короб для стрічки на двісті п’ятдесят патронів. Вони мають намір установити станкач. Це серйозна зброя.
Перший — високий на зріст, із кулеметом — нерішуче входить по халяви у воду й озирається. Командир рухом посилає його вперед.
Річка сиза, холодна, вона піднялася після дощу, і на середині броду високому кулеметникові вода аж по груди. У другого, маленького, над водою тільки голова, тринога та короб.
Бандити поволі перебираються на той берег. Нарешті виходять на широку піщану смугу. Струшуються, як собаки. На обох короткі кожушки. Наші, червоноармійські, довоєнні. У таких не змерзнеш, якщо навіть і в річці скупаєшся. Кулеметники дивляться на Горілого. Той махає рукою — мовляв, далі, й вони чвалають до невеликого острівця верболозу на піску, що, ніби жмут сірої вовни, стирчить із пляжної смуги.
Другий номер ставить триногу за лозняком, вони починають закріплювати кулемет, морочаться з гвинтами наводки. Часом вони мерзлякувато пересмикують плечима, голосно ляскають себе долонями по боках, підстрибують.
Тепер усе стає ясно. Горілий дасть змогу зайти в річку підводі та «яструбкам», які його супроводжують. Води стало багато, й ті, хто ховається під брезентом, змушені будуть повставати, виказати себе.
Отоді, напевне, й заговорить станкач. А позаду глухарчан стане заслон із чотирьох автоматників. Горілий хоче майстерно розіграти цю фінальну сцену, блискуче показати свою перевагу. І справді пастка хитромудра й образлива для «яструбків». Задум Глумського перетвориться на щось безпорадне й безглузде. Ото вже Горілий познущається досхочу, перш ніж потопить наших у Інші…
Молодець, отаман. Ясно, чого тебе так беззаперечно слухаються бандюги, дарма що маєш тонкий і писклявий голосок. Проте найкращі воєнні задуми може зіпсувати яка-небудь маленька неув’язка. Випадковість. Хоча б кулемет на пагорбі.
Звіримо ж наші плани, отамане!
Один бандюга, нарізавши лози, підчищає дорогу коло броду. Горілий знав, що дрібний дощ не встигне змити всі сліди. До чого ж передбачливий!
Мене аж тіпає, так морозить. Мерщій би. Чи здогадається голова, що Кріт не просто втік, а зрадив нас?