Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Классическая проза » Звіяні вітром. Кн.1
Звіяні вітром. Кн.1 - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Звіяні вітром. Кн.1

Электронная книга - «Звіяні вітром. Кн.1». Краткое содержание книги:

Всесвітньовідомий і єдиний твір американської письменниці Маргарет Мітчелл (1900—1949) «Звіяні вітром» (1936) — це напрочуд мальовнича панорама Півдня США в один з найскладніших періодів життя країни: дія відбувається під час Громадянської війни (1861—1865) та повоєнної Реконструкції.
Головне в романі — тема загальнолюдських цінностей і долі людей, захоплених могутнім виром історичних подій.
1 ... 118 119 120 121 122 123 124 125 126 ... 258
Перейти на страницу:

Слова його, як завжди, звучали вельми розважливо. Хтось інший назвав би їх зрадницькими, але Скарлет добачала в них правду й тверезий глузд. І водночас вона розуміла, що їй не годиться так думати, що їй слід було б вразитись і обуритись. Насправді ж вона нічого такого не відчувала, отож могла тільки вдавати. Але це вдавання додавало їй певної респектабельності, робило її більш схожою на благородну даму.

— Я гадаю, що доктор Мід правильно написав про вас, капітане Батлер. Єдиний спосіб вам очистити себе від гріхів — це завербуватися до армії, коли ви продасте свої судна. Ви навчалися у Вест-Пойнті, і...

— Ви виступаєте в ролі баптистського проповідника, який вербує новобранців. А що, як я не хочу очищувати себе від гріхів? Чого це я повинен захищати суспільну систему, яка зробила мене вигнанцем? Я з приємністю подивлюсь на те, як вона розпадеться.

— Зроду я не чула про якусь там систему,— сердито озвалася Скарлет.

— Не чули? А все-таки ви її частка, як і я колись нею був, і я ладен закластися, що й вам вона так само нелюба, як і мені. Знаєте, чому я став паршивою вівцею у своїй родині? Тільки з однієї-єдиної причини: що не схотів і не зміг жити, пристосувавшись до приписів Чарлстона. А Чарлстон — це згусток усього Півдня. Я не певен, чи ви вже до кінця спізнали, яке тут усе занудне. Сотні всяких речей людина мусить робити лише тому, що так завжди робилося. І сотні всяких речей, навіть цілком невинних, не може робити з тих самих міркувань. І сотні всяких речей, що дратують мене своїм безглуздям. А найдужче їм допекло, коли я відмовився одружитися з однією панночкою, про що ви, мабуть, чували. Але чого б я мусив одружуватися з тою неприторенною дурепою тільки тому, що чисто випадково не встиг до смерку привезти її додому? І чого б я мав дозволити її навіженому братчикові всадити кулю мені в лоб, коли з мене вправніший стрілець? Звісно, якби я був джентльменом, то мусив би підставити себе під його кулю і таким чином змити ганебну пляму з герба Батлерів. Але я не зробив цього — я волів лишитися живим. Отож я живий, і неабияк цим тішуся... Коли я думаю про свого брата, що пробуває серед священних корів Чарлстона у незмінно святобливій пошані до них, коли я згадую його опасисту жіночку, і його регулярні бали в день святої Цецилії, і його безмежні рисові поля, то відчуваю, що варто було порвати з усією цією системою назавжди. Наш південський спосіб життя, Скарлет, такий самий пережиток, як феодальний лад середньовіччя. Дивно, як взагалі він утримався до сьогоднішнього дня. Але він мусить відійти, і вже, власне, й відходить. А ви хочете, щоб я зважав на таких пустобрехів, як доктор Мід, котрий запевняє мене, яка наша Справа благородна й священна? Щоб я на поклик барабана хапався за рушницю і мчав на поля Вірджинії проливати кров за Мастака Роберта? Та за якого дурня ви мене маєте? Я не з тих, хто цілує батога, яким його шмагали. Ми з Півднем тепер квити. Південь колись викинув мене на голодну смерть. Але я не помер з голоду, і навіть надбав на агонії Півдня досить грошей, щоб! компенсувати собі втрату права на спадок.

— То ви просто ниций і корисливий,— зауважила Скарлет, хоча більше так, для годиться. Переважна частина того, що він говорив, пролетіла повз її вуха, як і завжди, коли не мовилося безпосередньо про неї саму. Але дещиця сказаного таки дійшла до її свідомості й видалася слушною. Бо ж і справді — стільки безглуздих вимог у світському товаристві! От вона мусить вдавати, ніби поховала своє серце у могилі разом з чоловіком, хоч це зовсім не так. А як усіх вразило, коли вона зважилася потанцювати на доброчинному базарі! І як обурено вони зводять брови, коли вона щось зробить чи скаже інакше, ніж того сподіваються від молодої жінки! І все-таки її дратувало, коли Рет кпив з тих самих традицій, що найдужче були відразливі для неї самої. Занадто довго жила вона в колі людей, звиклих до облуди, прикритої чемністю, отож і відчувала прикрість, коли хтось її власні думки вимовляв уголос.

1 ... 118 119 120 121 122 123 124 125 126 ... 258
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)