![Вогнедан, Повелитель… [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Вогнедан, Повелитель… [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Елбер #1
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Жанр: Славянское фэнтези
Электронная книга - «Вогнедан, Повелитель… [uk]». Краткое содержание книги:
Десь в далекій — далекій Галактиці є планета Океан... Чимось схожа на нашу... Може суші там поменше, та клімат пом’якше... І люди так само воюють з зажерливими напасниками, захищають рідні оселі, а в скрутну хвилину кличуть Богів на допомогу...
А до одного народу допомога у битві з кочівниками прийшла в досить неочікуваному вигляді. Її, ту поміч, запропонували космічні прибульці з загиблої планети. А взамін попрохали, щоб їм дозволили оселитися на цій землі, і знайти нову вітчизну замість втраченої...
Роман «Вогнедан, Повелитель» оповідає про життя-буття нащадків цих двох рас. Прибульці, вдячні людям за притулок, взяли на себе оборону нової вітчизни від усіх зовнішніх ворогів. І розслабився колись войовничий тубільний народ, розніжився в безпеці... А з Півночі вже йде новий ворог, ще страшніший за попереднього. І врятувати людей та дивних — нащадків прибульців може лише відвага, та віра в те, що дух не вмирає...
Біля Владияра пишається князівна Чаяна. Гордовита і вишукана. Дана дякує Богам, що у неї нині закрите обличчя, інакше б весь берег уздрів, як панна Лелег навіть не посміхається, а зловтішно шкіриться. Отже, букети і гірлянди краще вдалися панні Ставській… І чудненько, як любить говорити суддя Гайчур.
А біля Чаяни — вродливий кароокий дивний. Теж з гірляндою… Хто ж це може бути? Пан Вигорич? Але квітанець з роду срібних, а цей юнак з вигляду є данадільцем. Звісно, і зелемінці такі бувають, але це не пан Зоредив, Дана бачила піїту-прикордонника на поромі… Заміна? Чия? Лемпарта? О, Боги, правду кажуть певні особи, що від цікавості часом помирають…
Нарешті вельможі поволі повертаються від моря до глядачів. Для них вже приготовані кріселка з гербами…
В крісло з гербом Зелеміню поволі опускається князь Володар, відкинувши каптур плаща. Герб на високій спинці якраз у нього над головою. Кінний воїн зі списом. Гасло — «Створений для оборони»…
Князь Зелеміню чогось смутний та невеселий. Це аж як-то…непризвоїто. Мабуть сердиться, що Чаяна програла. А може Лемпарт щось таки витворив… От би його відправили додому і замкнули десь у віддаленому замку…
Князь Буревій Ллєг… У срібного князя в гербі яблунева гілка… Квітан славиться яблунями ще більше, ніж Данаділ. Над гілкою сяє зоря Сіллон. А гасло трохи смутне, бо срібні якось більше сумують за втраченим Еллоном. «Світи нам вічно… Світи наша зірко.»
Буревій навпаки веселий. Скидає плаща… На шиї у нього гірлянда. Гостре вушко Дани ловить його шепіт до князя Володаря:
— Востаннє приймаю в цьому участь… Пора давати молоді дорогу… Аби ви бачили, милий друже, на який прийом купився старий вояк… Ні, все… Складаю зброю…
А на крісло з гербом Драконів, вже сів чорноокий, смаглявий дивний. Лице його сповнене холодного спокою. Князь Вартислав… У Воїслава таке ж лице, і очі з багряним вогнем у глибині.
Ось і милий пан Влад Пард. Дана аж усміхнулася під запиналом… Нехай там Дракони незмінні і вірні, згідно родового гасла, а гаслом Чорногори є — «Шляхетність — моя оборона». І так буде завжди.
Крісло посередині порожнє. Крісло з Великим Триглавом. І немає крісла з гербом Данаділу.
Звісно, звання князя Данадільського є лише почесним титулом спадкоємця трону, принаймні до його повноліття. Але Вогнедан міг бути присутнім серед оцих вельмож… Говорять, раніше так і було — разом з правителем Святополком сидів його син Святослав…
Вельможі знову піднімаються… Піднімаються всі присутні… Уклін, схожий на танцювальний рух… Дана проробляє його легко і невимушено, з чого трохи пишається.
Поволі йде від наметів стрункий дивний у супроводі жерця… Срібний обруч на чорному волоссі…Білий каптур відкинуто… Як же схожий… Це Вогнедан, котрий раптово прожив за одну ніч десятиліття…
А злі язики ще говорять, що… Які дурниці…
Повелитель займає своє місце… Всі знову схиляються в уклоні. Тоді сідають.
Промову жерця Дана слухає неуважно. Всі її думки крутяться довкола її чотирьох сусідів. І довкола того, як вона проситиме Повелителя… Те, що трапилося вранці, трохи піддало їй духу.
«Не бійся… Пиши…»
— Отже, всім воїнам Великої Ночі, - завершує промову срібноволосий жрець, — воздасться Богами за їхню вмілість і старанність… Богам воздавали хвалу вмінням обороняти їхні творіння означений «Розбійник з яру», який так і не назвав свого імені…
— Княжич Воїслав Ведангський, — бадьоро відгукується з місця молодий Дракон, — відомий серед чорногорських вояків як Ранок…
Дана бачить, як вуста князя Вартислава розтягує мимовільний усміх… Любить таки Дракон свого неслухняного сина, хоч той і програв.
— Княжич Владияр Пард, означений як «Червлений щит»…
Князь Влад ледь помітно киває згірченому сину — нічого, мовляв…
— Князь Буревій Ллєг, означений як «Зоряний Співець»…
Буревій ледь помітно усміхається. Ніжне його обличчя, на якому літа не зоставили своєї печатки є погідним.
— Шляхтич з Данаділу Мирослав Вишневський, означений як «Панич-хуторянин».
Отже, таки когось було замінено… Дана стискає кулачки під довгим плащем.
— Та вмінням прикрашати їхні творіння — князівна Чаяна Драган, означена, як «Болотяна Змія».