Повний місяць
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-8659-38-6
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Повний місяць». Краткое содержание книги:
Розгадати таємницю сатанівського лісу береться бойовий офіцер, фронтовик Андрій Левченко. Разом із ним у небезпечній грі — Ігор Вовк, який утік із сталінського концтабору, жорстокий капітан НКВД Віктор Сомов, ватажок дезертирів Жора Теплий та повстанський сотник на псевдо Грім. Їхні долі сплелися в тугий вузол, вони небезпечні один для одного, кожен має свій секрет. Але життя кожного, а заодно — й кохання втікача Вовка, залежить від того, кому вдасться вистояти в двобої з перевертнем. Якщо вовкулаки, звичайно, реальність, а не породження людського розуму та генія…
Нова гостросюжетна історія від Андрія КОКОТЮХИ — детективний трилер, виконаний у популярному стилі ретро–роману. Дія захоплює з перших сторінок. А фінал обіцяє несподіванки, яких не чекав, за його зізнанням, сам автор.
— Багато дозволяли?
— Капітан Сомов, — доктор глянув на Ігоря. — Товариш… чи громадянин Вовк, не помиляюся? Чоловік нашої спільної знайомої Лариси? Це ж його затято розшукував невтомний Сомов. І взяв слід, я його теж недооцінював. Довелося задіяти Лобо. Хіба ми разом не позбавили Сатанів та взагалі — довколишній світ від справжнього хижака? Ігоре Вовк, хіба вам з Ларисою не легше тепер дихається? Андрію, ви далі мене боїтеся? Забрали б уже пістолет. Не дуже цікаво говорити під дулом. Вас троє. Я сам. Мені за сімдесят, охоронця мого ви вбили. Більше тут нікого з моїх вовків нема. Чого боятися?
Рука з пістолетом не поворухнулася.
— До речі, Савичу, про хижаків та людей. Ми ж про них говорили, якщо не помиляюсь. Якби я знав те, про що дізнався згодом, цього ранку, не пропустив би підказку. Вирахував би вас раніше. На добу, але — раніше.
— Так–так, давайте справді закінчимо цю нашу історію. Отже, ви приїхали сьогодні вдень. Поділилися зі мою страшною військовою таємницею про схований десь у лісі секретний німецький об'єкт. Коли говорили мені це, вже знали, що саме для мене це не секрет?
— Я навіть сам собі зуб давав, що Гот — це ви, лікарю Нещерет. Між іншим, ви хоч Нещерет?
— Звичайно, ні, — старий лікар картинно розвів руками. — Не маю поняття, ким він був, справжній Нещерет Антон Савич. У мене цей документ був про всяк випадок. Роздобув його потай від німців. Ще минулої весни, в сорок третьому. Знав, колись таки доведеться стати іншим. Ви теж не той, ким вас усі знають, га, Андрію? І ви, Ігоре Вовк – у мене були, як Волков, я документ бачив. Не кажучи вже про нашого спільного знайомого, громадянина Теплого. Скільки прізвиськ може поміняти за рік один кримінальний злочинець, а? Виходить, ми в одній упряжі, в одному човні.
— Про човен я від когось уже чув сьогодні, — нарешті включився Ігор.
— Бачте, нам сама доля веліла домовитися. Всім. І досить уже гаяти час. Андрію, як ви здогадалися?
Левченко зітхнув.
— Навряд чи мені доведеться писати з цього приводу рапорт.
— Мені справді хочеться розказати комусь свою таємницю. Але й вам кортить, аж свербить поділитися ходом думок та показати ланцюг висновків. Тим більше, вас слухаю не лише я. Андрію, є чудова можливість явити свій, як казав інший письменник, Конан Дойл, дедуктивний метод. Ну?
— Нема ніякого методу. Ви точно сказали про ланцюг. Кілька збігів, складаємо фрагменти. Ніби розрізнені, а виходить картинка. Про що ми говорили вчора в морзі, пам'ятаєте?
— Якщо буду запам'ятовувати кожен свій спіч поруч із трупами у анатомічному театрі…
— Нагадаю. Ви або забули про обережність, Савичу, або мали на мене якісь види. Чи просто дійсно дуже хотіли поділитися своєю таємницею. Бо в її основі — певний успіх. Ваш, особистий успіх. До мене це тільки тут і тепер дійшло. А вчора, коли ви з розумним виглядом правили мені про еволюцію навпаки, подумав собі так: мудро говорить, але казки. Нагадати вам?
— Про що?
— Ваші міркування про тварину, здатну образитися на людину за погане порівняння. Про глибоко заховані всередині людини первісні, тваринні, хижацькі інстинкти, котрі треба лише розбудити? Хижак, наділений людським інтелектом. Людина, яку в буквальному розумінні перетворили на хижака. Перевертень. Ось кого ви зробили з живого чоловіка, нарікши своє дітище Лобо. Людина–вовк. Тільки перетворення не таке, як у казках. Жахливе та жорстоке. Насильницьке. Методики, визнаю, не розгадав. Але думаю, все тут, у сейфі. В цих папках. Я правий?
— До певної міри. Дуже близько підійшли, Андрію. Каюсь, проговорився. Тільки ж учора ви цього не зрозуміли. Правильно?
— На жаль. А то діяв би інакше.
— І капітан Сомов лишився б жити. Далі паскудити світ, — Нещерет знову розвів руками. — Бачте, як усе непросто. Коли ж ви здогадалися та зробили вірні висновки з так необачно сказаного мною?
— Не все відразу, — тепер Андрій сам відчував потребу розкласти все, нарешті, для себе по полицях, тому зосередився, аби не розтікатися думками, виділяти лише основне. — Кажу ж, фрагменти. Сьогодні вдень я зустрів у лісі чоловіка, котрий розказав, як тікав із якогось секретного німецького табору. Тут, неподалік. Бомбили, він скористався…
— Пригадую, — підтвердив Нещерет. — Ідіотична тоді вийшла ситуація, німці потім розбиралися. Виявляється, місцеві партизани провели радіогру. Дозволили перехопити в ефірі координати табору, де нібито чекатимуть літака з «великої землі». Німці вирішили превентивно вдарити туди з неба. Так збіглося, що взяті навмання координати мало не навели на наш об'єкт. Війна, буває. Тому не згорнулися і не евакуювалися, Андрію, як планували відразу. Значить, хтось таки втік… Жаль, думали, всіх зупинили.