Повний місяць
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-8659-38-6
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Повний місяць». Краткое содержание книги:
Розгадати таємницю сатанівського лісу береться бойовий офіцер, фронтовик Андрій Левченко. Разом із ним у небезпечній грі — Ігор Вовк, який утік із сталінського концтабору, жорстокий капітан НКВД Віктор Сомов, ватажок дезертирів Жора Теплий та повстанський сотник на псевдо Грім. Їхні долі сплелися в тугий вузол, вони небезпечні один для одного, кожен має свій секрет. Але життя кожного, а заодно — й кохання втікача Вовка, залежить від того, кому вдасться вистояти в двобої з перевертнем. Якщо вовкулаки, звичайно, реальність, а не породження людського розуму та генія…
Нова гостросюжетна історія від Андрія КОКОТЮХИ — детективний трилер, виконаний у популярному стилі ретро–роману. Дія захоплює з перших сторінок. А фінал обіцяє несподіванки, яких не чекав, за його зізнанням, сам автор.
… Колись, пояснив Нещерет, у давніх культурах, слова «воїн» та «вовк» вважалися тотожними. Виконуючи перед боєм ритуальні танці довкола вогнища, бійці вдягали на себе собачу або вовчу шкуру. Посвята в мужчини у племенах включала в себе полювання на вовка: вистеживши й вбивши власноруч свого першого хижака, молодий воїн мусив принести старшим його шкуру. А ще воїни час від часу проходили через перетворення на вовків. Звісно, лише в своїй уяві, бо дурманили себе різними наркотичними речовинами, котрі дика природа постачала знаючим людям удосталь.
— Коли ми почали працювати над «Повним місяцем» тут, застосовували це в комплексі, — пояснив охоче. — Хірургічне втручання то одне. Кожен із них мусив відчути себе вовком. Про гіпноз не могло бути й мови, ніхто з моїх асистентів цим мистецтвом не володів. Та й могли обійтися. Вистачало засобів.
— І що, у вас вийшло?
— Ви бачили Лобо. Не ідеальний результат, було над чим працювати. Не вистачило часу. Як я зрозумів, коли йде війна, займатися тривалими науковими проектами не варто. Німці хотіли швидкого результату. Думали, суперсолдатів, воїнів–вовків, відразу можна ставити на виробничий конвеєр. Й посилати на фронт, саме так планувалося. Даремно я переконував, що швидко такі справи не робляться. Від мене вимагали неможливого за короткий час. І цим загубили все на корню. Так же, як свого часу більшовики.
— А що з більшовиками не так?
— Андрію, не розчаровуйте мене! З ними все не так! З нацистами теж, вони просто молодші брати комуністів. Ось чому я збираюся шукати виходи на інші сторони. Благо, знайомства в Європі лишилися, бував із професором у Франції, в Італії, до нас у Сухумі навідувалися британці.
— Де ви збираєтесь цих знайомих надибати зараз?
— Я слухаю радіо, Андрію. Зведення Інформбюро. Ви їх теж слухаєте, їх всі слухають щодня. Але — не так, як я. Цього літа відкрито другий фронт у Європі. Це може означати, що німців тиснуть із усіх боків. А ще — Європа й Америка тепер союзники товариша Сталіна. Значить, намацувати контакт із тими, в кого з більшовиками спільний ворог, поки безпечно. А я, повірте мені, зможу це зробити.
— Скоро?
— Швидше, ніж ви можете подумати, Андрію. Мені є, з чим до них прийти. І вони точно нічого не спаскудять. Хоча справу нашого професора комуністи загубили та знищили саме через них.
… Досліди групи Іванова по схрещенню людини та мавпи не були великою державною таємницею. Навпаки, вони привертали увагу громадян, а серед жінок навіть знайшлися добровольці, бажаючі запліднитися сіменем самця шимпанзе. Грім грянув зненацька. Французька преса проілюструвала статтю про експерименти Іллі Івановича зображенням мавпи, даючи західним читачам зрозуміти, ким є нова людина в СРСР. І якими громадянами комуністичне керівництво збирається незабаром заселити свою величезну територію. Правильно, писали журналісти, адже примат — слухняний виконавець. Його можна тримати в клітці чи в стаді, особливого догляду не потребує, здатен виконувати примітивну важку роботу.
Коли про це доповіли Сталіну, він збісився. Роботи в Сухумі звеліли негайно згорнути, сам Іванов потрапив під арешт, потім — суд та заслання. Звання й посаду зберегли, кілька останніх років працював у Казахстані й помер своєю смертю. Перед цим попередивши колишніх колег та учнів, аби трималися від нього подалі. Тоді Нещерет, як з'ясувалося згодом, виявився чи не єдиним, хто сприйняв пораду професора буквально.
А саме — скористався нагодою. Правдами й не правдами потрапив до складу делегації вчених–медиків, котрі їхали на конференцію в Берлін, дружній тоді радянській владі. Й втік на Захід, за що, як дізнався багато пізніше, його проклинали колеги: адже делегацію терміново відкликали, тягали в НКВД. А після вбивства Кірова почали брати та саджати як потенційних шпигунів.
— Бачте, Андрію, я вчасно забрався геть. Але потім довго носився зі своїми ідеями, — Нещерет зітхнув. — Розумієте, як один із асистентів та соратників Іванова я був цікавий. Та щойно починав згадувати про можливість перетворення людини на тварину, на мене дивилися, як на божевільного. Німці мене здебільшого терпіли, бо заступалися відомі вчені. Причому — ті, хто вірно служив Гітлеру. Коли почалася війна, мене взагалі направили в Польщу, як слов'янина. Не знаю, може, знищили б, коли Гітлер напав на Сталіна. Тільки раптом згадали про мої теорії. Можливість отримати воїнів–звірів, воїнів–вовків, суперсолдатів, переважила всі упередження.