Повний місяць
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Нора-Друк
- ISBN: 978-966-8659-38-6
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Повний місяць». Краткое содержание книги:
Розгадати таємницю сатанівського лісу береться бойовий офіцер, фронтовик Андрій Левченко. Разом із ним у небезпечній грі — Ігор Вовк, який утік із сталінського концтабору, жорстокий капітан НКВД Віктор Сомов, ватажок дезертирів Жора Теплий та повстанський сотник на псевдо Грім. Їхні долі сплелися в тугий вузол, вони небезпечні один для одного, кожен має свій секрет. Але життя кожного, а заодно — й кохання втікача Вовка, залежить від того, кому вдасться вистояти в двобої з перевертнем. Якщо вовкулаки, звичайно, реальність, а не породження людського розуму та генія…
Нова гостросюжетна історія від Андрія КОКОТЮХИ — детективний трилер, виконаний у популярному стилі ретро–роману. Дія захоплює з перших сторінок. А фінал обіцяє несподіванки, яких не чекав, за його зізнанням, сам автор.
Торкнувся пучками пальців, аби переконатися: нижня частина обличчя густо заросла. Це не просто борода: жорсткі волосинки, більше схожі на шерсть, вкривали всі щоки, аж до вилиць, обрамляючи ніс. Волосся на голові сплуталося, звисало неохайними пасмами. Не стримавшись, Левченко взяв руку мерця в свою, придивився до пальців. Промінь ліхтарика висвітив давно не стрижені, брудні нігті, котрі можна при бажанні обізвати кігтями, й помилкою це не буде. Знову посвітивши на спотворене гримасою смерті обличчя, Андрій приглядівся до губів.
Або він помиляється, або йому ввижається, або на них справді є засохла кров.
Очі, трохи подумавши, вирішив не закривати. Випростався, розвернувся до своїх супутників. Вони стояли майже пліч о пліч, ніби ще якихось півгодини тому не готові були вчепитися один одному в горлянку. Підважив пістолет у руці, проговорив:
— Він був колись людиною. Якщо я все правильно склав, з нього зробили вовка. Точніше, намагалися зробити. Вийшло, що вийшло. Напевне, це не єдиний екземпляр. Або вцілів лише один, або десь поруч шастають такі самі люди–вовки.
Запала тиша. Слухачі явно перетравлювали почуте.
— Хіба таке буває? — врешті вичавив із себе Ігор.
— Сам не вірив, поки не побачив цю машину для вбивств у ділі. Їх створювали тут, в цьому місці. Тому ось він, — кивок на мерця, — постійно повертався сюди. Рідний дім, лігво. Все просто.
— Нічого собі — просто! — виступив уперед Теплий. — Хоре казочки травити, начальнику!
— Добре, — втомлено видихнув Левченко. — Валяй, скажи тепер ти, хто він такий, по–твоєму.
Жора промовчав, роздратовано засопів.
— Ну, тоді заткни рота. Ходімо далі. Думаю, вже скоро зможу все пояснити. Докази потрібні.
— Де?
— Якщо вони є — тільки в сейфі. Сейф же може бути лише там. Не знайдемо нічого… Доведеться тоді вірити мені на слово.
— Кому ти тоді кричав?
— Його хазяїну. Підозрюю, він міг крутитися десь близько.
— У нього є господар?
— Той, хто його створив, — кивнув Андрій. — І, підозрюю, не лише його одного. Та про це вже казав. Кожна жива істота, як вчить шкідлива для комуністів релігія, завдячує своєму народженню творцеві. Богові, коли бути зовсім точним.
Теплий присвиснув.
— Начальнику, а з тобою самим, чуєш, усе в порядку? — він постукав пальцем по лобі. — Ти в нас не ку–ку часом?
— Бач, правда, — знову зітхнув Левченко.
— Що — правда?
— Поки доказів реальних не буде, ніхто не повірить. Та і я сам собі не віритиму до кінця. Тому ходімо. Перевіримо, чи є там те, за чим ми сюди прийшли. Жора, ти перший. Нічого не міняється.
Знизавши плечима, Теплий без уже звичних для себе гарикань рушив уперед, до напівзруйнованої головної споруди. Левченко передав ліхтарик Вовкові. Той міг тримати його лівою рукою й тепер більше ні на що не годився. Сам же, стиснувши руків'я пістолета й сторожко озираючись, пішов за Жорою. Жестом велівши Ігореві йти поруч, на відстані простягненої руки.
Несподіванок більше не було. Діставшись до дверної пройми, Теплий на мить зупинився, дослухаючись до чорноти. Підійшовши ззаду впритул, Левченко несильно, але красномовно ткнув дулом йому в спину, й Жора, нагнувшись, переступив поріг.
Щойно зайшов — відразу сахнувся вбік, відстрибуючи до стіни. Андрій вирішив спершу: це такий трюк, бандит кинеться на нього й спробує взяти реванш. Уже наступної миті, зрозумівши — побоювання мають підставу. Проте зараз марні. Подумав — Теплий уздрів небезпеку попереду, й намагається її уникнути. Та й це припущення виявилось без ґрунту. Пояснювався маневр просто, Левченко розкусив його: Жора відстрибнув про всяк випадок, випереджаючи ймовірний напад чергового хижака зсередини.
Та, схоже, лігво виявилося порожнім.
Хіба стійко смерділо нечистотами. Видно, мешканець цієї споруди робив тут усі свої справи, зовсім уподібнившись до дикого хижого звіра. Проте уваги на запахи звертати вже було ніколи.
— Присвіти.
Вовк виставив руку з ліхтариком, висмикнувши з густої темряви обриси перекинутих та спалених меблів, брудні стіни, прохід через кімнату вперед, до іншої пройми. Левченко знову кивнув Теплому, вимагаючи йти далі. Той раптом вишкірився:
— Сам іди! Бздиш, начальнику? Як ти мене примусиш? Хлопнеш?
— Пішов би ти…
Левченкові раптом набридли ігри. Не лише з Жорою. Взагалі — будь–які ігрища. Ховатися тут і тепер нема від кого, та й Теплий цієї миті навряд чи готується вдарити в спину. Схоже, цікавість накрила навіть запеклого бандита, на деякий, зовсім невизначений час переборовши ненависть. Широко й упевнено ступаючи, пройшов першим, ніби пірнаючи в ще більші глибини загадкової темряви. Дихання знову стало гучним, серце закалатало, немов билося зсередини об грудну клітину.