Списоносці
- Автор: Беркеши Андраш, Кардош Дьєрдь
- Год: 1962
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: М. В. Лембак
- Жанр: Шпионские детективы
Электронная книга - «Списоносці». Краткое содержание книги:
В центрі роману — колишній хортістський офіцер, материй шпигун, хитрий провокатор, один з організаторів «Списоносців», який керується в житті єдиним гаслом: «Мета виправдовує засоби».
Відчуваючи, що наближається кінець, цей політичний авантюрист пише спогади, в яких яскраво розкриває злочинну, антинародну діяльність терористичної організації.
Роман виховує в читача пильність, непримиренність до ворога.
Твір видається в Радянському Союзі вперше.
Вероніка пропустила підряд три трамваї, хоч вільних місць у них було досить. Мабуть, хотіла пересвідчитись, чи не стежать за нею. Нарешті, вона сіла в четвертий трамвай. Я поїхав услід машиною. На розі Великої кільцевої Вероніка зійшла з трамвая, постояла кілька хвилин перед Національним театром, а потім рушила в напрямі Малої кільцевої. Ми слідкували за нею з протилежного боку бульвару. На першій зупинці Вероніка сіла в автобус і поїхала на площу Францисканців.
Зайшла в костьол. За нею попрямував Немештабокі з двома агентами, а я зупинився за порожнім газетним кіоском. Через кілька хвилин з'явився Немештабокі, став поруч мене і сказав пошепки:
— Третя лава з кінця. Вона розмовляла з дівчиною в темно-синьому береті. Дівчина вийшла. Я послав за нею нашу людину.
— Гаразд.
У цю мить Вероніка вийшла з костьолу. Мені впало в око, що в неї під пахвою вже не сумка, а невеличкий портфель. Не знаю, чи помітив це Немештабокі. Я нічого не сказав йому. Зупинившись, Вероніка оглянулась. Мимохідь вона глянула на небо і заквапилася до вулиці Шандора Петефі. На розі вулиці Ференца Деака до неї підійшов високий плечистий чоловік, і вони обмінялись кількома словами, після чого, взявшись під руки, попростували на набережну Дунаю. Я не пішов за ними, бо тут вулиці були майже безлюдні, і мене Вероніка легко могла впізнати. Я наказав Немештабокі встановити особу того високого чоловіка і стежити, куди Вероніка подіне портфель.
Повернувшись на площу Францисканців, я сів у машину і помчав у відділення. Мені стало ясно, що це справа не тільки любовна. Доказом цього є подвійна зустріч і обмін сумки на портфель. Це мене дуже стурбувало, бо, якщо Вероніка скомпрометує себе, то й мені загрожують великі неприємності. Хто ж той високий чоловік? Обличчя його я не бачив і не міг встановити, молодий він чи старий, але судячи з рухів, йому, певно, було близько сорока.
У відділенні мене чекала доповідна Немештабокі. Він повідомляв, що Вероніка попрямувала з незнайомим на вулицю Доротя і зайшла в будинок номер чотири. Пощастило встановити і квартиру.
Біля одинадцятої години ночі приїхав Немештабокі. Він був дуже стомлений і виснажений. Нічого не питаючи, я налив йому склянку коньяку і звелів принести вечерю.
— Розповідай!
— Вероніка Сас вийшла з будинку після дев'ятої. Сіла в і поїхала додому.
— А хто цей незнайомий? — спитав я схвильовано.
— Журналіст Тамаш Горват.
— То його квартира?
— Ні. Хазяйка квартири — вдова Елекне Добшинаї. Вона виїхала, рятуючись від бомбардування. Горват найняв у неї квартиру.
— Що ти узнав про цього Горвата?
— Мені пощастило встановити, що він евакуювався з Трансільванії з міста Коложвара.
— Де працює?
— Ще ніде.
— Картотеку перевірили?
— Зараз перевіряють.
Я ходив по кімнаті і думав: «Тут щось не те, тут пахне чимсь іншим».
— А портфель вона забрала з собою? — спитав я.
— Ні.
— Ясно, — сказав я замислено. — А що узнали про дівчину в береті?
— Її звуть Етел Ковач. Двадцятитрирічна робітниця з фабрики, живе на Чіллагхедь.
«Вероніка. Горват. Етел Ковач, — подумав я. — Журналіст, робітниця фабрики. Цікаво, що їх зв'язує? Незрозуміло, чому портфель робітниці Ковач у Горвата, а сумка Вероніки у робітниці? Дивна історія».
— Молодець, — похвалив я Немештабокі. — Тепер слухай… Передаю в твоє розпорядження групу Балінта. Цієї ж ночі візьміть під нагляд Горвата і Етел Ковач.
— А за Веронікою ї далі стежити?
— Звичайно. Накажи встановити на квартирі Горвата апарат для підслухування. Хто сусід Горвата?
Немештабокі витяг клаптик паперу.
— Суддя Комаромі. Гадаю, вмонтувати апарат буде неважко.
— Все ясно?
— Так точно.
— Віддай накази і лягай спати.
Настали тривожні дні. В місті запанувала метушня і паніка. З фронту потоком ринули в місто залишки недо-битих підрозділів, кількість дезертирів день у день зростала, а фронт усе наближався. Кільце червоних от-от мало замкнутись навколо столиці. Нілашистська влада, вживаючи надзвичайних заходів, стратила багато людей. Щодня надходили вісті про створення нових і нових осередків руху опору, про саботаж, демонтування підприємств, відмову од евакуації. Державні установи дістали наказ евакуюватись. Я теж готувався до виїзду.
Наша операція дала несподівані наслідки. Протягом тижня ми викрили двадцять осіб, членів таємної організації. Очевидно, організацією керував Горват, а Вероніка була зв'язковою. Таке завдання для Вероніки було дуже зручне, бо вона вдень зустрічалася в банку з багатьма людьми. Мабуть, Вероніка тримала біля себе зв'язкових і відсилала їх у двох напрямках: до Етел Ковач та до Горвата. З іншими людьми Вероніка не зустрічалась. На квартиру Горвата вона більше не приходила. Стежачи за Етелою Ковач, ми викрили три групи. Кожна з них складалася з п'яти членів, здебільшого робітників; між ними було двоє-троє студентів. Ми не мали часу заслати у згадані групи своїх людей, тому не знали, яка мета цих організацій. Ще через тиждень ми натрапили через Горвата на осередок, створений виключно з офіцерів. Керував ним капітан генерального штабу Паладі. Я мав намір накрити всю цю компанію, коли Немештабокі доповів, що підслухувальну апаратуру встановлено і вона працює бездоганно. Того ж вечора я вирушив на квартиру судді, вмостився біля апарата, надзвичайно хвилюючись. Довгий час нічого не було чути. Хвилини здавались годинами. Нарешті, о шостій, почувся шелест, рипіння дверей, човгання ніг. Раптом пролунав голос Вероніки, і мені здалося, що стальні кігті вп'ялись у моє серце.