Списоносці

— Ти мусиш! Я приїхав попрощатись. Не хвилюйся, з завтрашнього дня я тебе не турбуватиму. Мабуть, ми ніколи більше не побачимось. Іди надінь пальто.

Вона довго вагалась, потім глухо сказала:

— Зараз.

За всю дорогу ми не перекинулись жодним словом. Моє хвилювання зростало.

З кімнати війнуло приємним теплом.

Двері я замкнув зсередини на ключ.

— Зніми пальто, — запропонував я Вероніці. — Адже ти вдома, так же?

— Я поспішаю. Мати почуває себе погано.

— Ще тільки восьма година. Не бійся, в мене теж часу обмаль.

Вероніка неохоче роздяглась. Високі груди вирізьбились під шерстяним светром, коли вона вішала пальто. Гаряча хвиля почуттів шугнула мені в голову. Здавалось, кров розпирає мої вени.

Я підійшов до грубки і притулився руками до її гарячих плиток, щулячись від холоду.

— Сідай сюди, Вероніко, — показав їй на крісло біля грубки, — тут приємно, тепло.

Вона сіла і запитливо глянула на мене. Я її нічим не частував, тільки дивився-на неї довго, пильно ревнивим, закоханим поглядом.

— Вероніко! — озвався я тихо. — Я тебе дуже люблю. Прости мене!

Вона не відповіла.

— Ти сердишся на мене? Правда?

— Це не має вже ніякого значення, Акоше, — сказала вона тихо, провівши рукою по волоссю. — Все минуло, забудьмо про це і розійдімося як друзі. Нехай хоч пам'ять про мене залишиться чистою.

— Ні, люба, я не хочу, щоб усе так скінчилось.

— А я, Акоше, не можу інакше, — вона схилила голову і поправила спідницю.

Сів і я. Нервово затарабанив пальцями по підлокітниках крісла. «Що, власне, я хочу? Дивно, все вилетіло з голови, хоч я розробив тактику, мав конкретний план. Чого мені треба від Вероніки?» Старі спогади, нові слова, притамована жадоба і пробуджені почуття — все вирувало в мені, змішуючись у хаосі забуття… Вероніка… Звичайно, вона кохає іншого. Її спокусив той молодший…

— Ти дуже кохаєш його? — спитав я.

Вона рвучко підвела голову.

— Ти про кого говориш? — видихнула ледве чутно.

— Про Габора Шулька, або, з твого дозволу, про Горвата.

Вероніка судорожно здригнулась і, схопившись за спинку крісла, втупила в мене погляд.

— Ти… знаєш?

— Знаю.

— Так, я кохаю його. Він одружиться зі мною.

— Саме в це я не вірю,

— Але…

— Вероніко, я знаю, тобі буде боляче слухати те, що я зараз скажу. Але я кохаю тебе і хочу тобі допомогти.

Вона знову повернула до мене бліде обличчя.

— Габор Шульок працює для контррозвідки… — Я не звернув уваги на її приглушений зойк і безжалісно брехав далі: — Сьогодні о десятій вечора заарештують Етел Ковач, Дьємбера та інших, в тому числі і Вероніку Сас. Кілька тижнів тому ти мені докоряла, чому я не борюся. Я вже тоді знав, що ти закохана в Шулька, знав і те, хто він такий, саме тому не насмілився говорити відверто. Шульок освідчився тобі в коханні за дорученням контррозвідки, яка через тебе вирішила добратись до мене.