Списоносці

Я вже зовсім втратив над собою владу і опам'ятався тільки тоді, коли помітив, що Вероніка лежить на ковдрі непритомна.

Я встав і увімкнув світло. Налив собі коньяку і випив. В скронях стукотіло, голова, здавалось, от-от трісне, кім, на-та закружляла перед очима. Я приклав руку до гарячого лоба і підійшов до вікна. Крізь щілини в шторах блиснули заграви далеких гарматних пострілів. Від важкого гуркоту канонади защеміло у вухах. Я притис чоло до шибки. Горло стискав відчай і огида. Я ненавидів усе, весь світ, у тому числі й себе!

— Боже, — шепотів я. — Боже, що зі мною?

Ніхто не відповідав. Тільки виблискували далекі спалахи і важко стугоніла ніч.

Я пішов з дому вдосвіта. Вероніка спала глибоким сном. Я поцілував її в лоб, Вероніка не прокинулась, та я цього й не хотів. Мені було соромно дивитись їй в очі. Мене не покидала думка, що вона зрадила мене. Але я ненавидів не Вероніку, а того, хто спокусив її. Вона так змінилась. Мабуть, хтось наговорив їй про мене. Те, що вона мені казала, виникло не в її голові. Я обов'язково довідаюсь, хто це був, і нещадно розрахуюся з ним.

Ранком я наказав викликати до себе Немештабокі.

— Слухай, — звернувся я до нього. — Скільки в тебе вільних людей?

Він наморщив лоба підраховуючи.

— З вашого дозволу, п'ять.

— 3 усіма п'ятьма негайно розпочнеш слідкувати за Веронікою Сас. Завдання цілком таємне, доповідні передаватимеш мені Особисто. Діяти треба обережно, бо ця жінка — спритний агент і добрий конспіратор. Вислідіть, з ким вона зустрічається, куди ходить, з ким має зв'язки.

Крім того, обов'язково перевіряйте телефонні розмови і листування! Вероніка Сас працює в торговельному банку. Якщо вона вас виявить, посаджу тебе. Щодня даватимеш дві доповідні. Все!

Схвильований, з розладнаними нервами чекав я звісток. Та в перших доповідних не було нічого особливого. Вероніка ні разу не дзвонила мені, не писала, мабуть, вважаючи, що між нами все покінчено. На третій день вона зникла з поля зору наших людей. Немештабокі подзвонив мені по телефону, що о шостій годині вечора Вероніка зайшла в триповерховий будинок по вулиці Калді, номер шість, і, хоч минула вже північ, звідти ще не вийшла. Агенти не знали, в яку саме квартиру ввійшла жінка. Вулиця Калді, номер шість. Хвилювання охопило мене. Отже, тут живе її коханець. Немештабокі вартував біля телефону, чекаючи моїх вказівок.

— А скільки квартир у будинку? — спитав я.

— На кожному поверсі по чотири.

— Отже, всього дванадцять?

— Так точно.

— А зараз ти звідки дзвониш?

— З автомата перед ворітьми.

— Гаразд. Через півгодини буду там. Не спускайте очей з виходу. Якщо Вероніка вийде, йдіть за нею назирці!

— Алло, пане полковник, з вашого дозволу, чи не затримати її?

— Ні в якому разі!

Я підняв на ноги комендантський взвод. Ми сіли в машину. В цей час по радіо попередили про можливість повітряної тривоги. Місто миттю принишкло. Шофер запитливо глянув на мене.

— Рушай!

Він дав газ.

Я подумав про те, як зустріне мене Вероніка. Можливо, впаде до ніг і благатиме помилувати коханця, а може, з переляку зомліє. Я молив бога, щоб не було повітряної тривоги, бо всі мої плани в такому разі провалилися б. Адже жильці тоді поспішили б у сховища. Мабуть, бог почув мої молитви, бо повітряної тривоги не було: очевидно, літаки противника пролетіли над районом столиці.

Скрипнувши гальмами, машина зупинилась перед будинком. Солдати повискакували з кузова. Крізь густу темінь ми ледве бачили один одного. Канонада вщухла, навколо запанувала така глибока тиша, наче в усьому світі настав спокій і мир.

З'явився Немештабокі, відрапортував. Я розподілив солдатів і сищиків на три групи. На кожен поверх по три чоловіки.

Ми подзвонили.

Двірник здивувався, почувши, що ми хочемо перевірити мешканців будинку. Зляканим голосом він запевнив нас: в будинку цілковитий порядок. Він, як член партії нілашистів, пильно додержується існуючих законів і розпоряджень. Його, мовляв, дивує, чому підозрюють мешканців саме цього будинку. Адже з дванадцяти квартир у п'ятьох проживають нілашисти, які працюють на керівних посадах. Та й решта квартирантів щодо національної благодійності перевірені. Я переглянув домову книгу і відчув себе трохи ніяково. Тих п'ятьох нілашистів я турбувати не міг, двірник теж не викликав підозріння. В чотирьох квартирах жили старі люди: двоє літніх офіцерів у відставці, подружжя немолодих лікарів, вчителька-пенсіонерка. Дві квартири стояли порожні, хазяї втекли від бомбардування в провінцію. Я досадливо поморщився. Куди поділася Вероніка?