Списоносці

Товариш, можливо, і не впізнав мене, але мені здалось, що він стежить за мною.

Я дав знак капітанові, той встав з-за стола підійшов до мене.

— Іди відпочинь, я далі сам допитуватиму, — шепнув я йому.

Коли Дароці вийшов, я, залишаючись на місці, наказав:.

— Поверніться до мене, Шульок!

Він крутнув стілець і мовчки глянув на мене. Тільки тепер я помітив, що в нього голубі блискучі очі. Я втупився в його обличчя, розмірковуючи, як найкраще, зломити цього комуніста, його тактики була мені зрозуміла: Від фактів Шульок не відмовлявся, не заперечував своєї причетності до комуністів, але про зв'язки з партією мовчав. Він вирішив прийняти кару на себе, не зраджуючи товаришів.

— Отже, ви Габор Шульок?

— Так, пане.

— Ви, очевидно, людина тямуща.

Він промовчав.

— Послухайте-но, голубе. З розумними людьми я звик розмовляти відверто. Я віддаю належне гідному супротивникові ї не вдаватимуся до дипломатичних трюків та хитромудрих мовних пасток. Коли б ви були примітивним, випадковим членом цього руху, я застосував би й примітивні прийоми. Я почав би з обіцянок і вмовлянь, потім перейшов би до погроз, а якби і це не допомогло, наказав би добре відлупцювати вac. Але ви не такий, і тому розмовлятимемо по-іншому. Ви зрозуміли мене?

— Здається, так, — відповів Шульок тихо, і я помітив, що мої слова дуже насторожили його.

— Слухайте, Шульок. Війну ми, очевидно, програли. Ви перемогли. У нас в даний момент не вистачає сил вигнати червоних з країни. Але в нас ще є час і сили, щоб винищити якнайбільше комуністів. Звичайно, це. знищення не є для нас самоціллю. Ми готові піти на певний компроміс. Гадаю, вам хотілося б пожити при тій системі, за яку ви рискували життям? Правда ж?

— Так.

— Я можу допомогти вам.

— Пане, — сказав Шульок переконливо. — Я справді хотів би пожити новим життям, але не за всяку ціну.

— Так от, Шульок, перед вами тільки два виходи: жити або вмерти. Іншого вибору немає. Сподіваюсь, ви не вважаєте свій арешт випадковістю? В наших руках більше доказів, ніж ви думаєте. Про вас і про вашу діяльність мені відомо давно. Мені особисто. Інша справа, що я доповів про вас.

В очах арештованого блиснув промінь надії.

— Бачу, ви неправильно зрозуміли останні мої слова. Невже ви гадаєте, що я хочу вас завербувати? Зараз це ні до чого. Я просто хочу укласти з вами угоду. Ви даєте когось мені, а я, з свого боку, даю когось вам.

— Не розумію, про що ви кажете.

— Зараз зрозумієте. За Дьємбера я віддам вам Вероніку. — Я не зводив очей з Шулька: його обличчя ледь помітно здригнулось. — Отож, ціна за свободу Вероніки — прізвище і адреса Дьємбера або точний час і місце вашої з ним зустрічі. Ви кохаєте Вероніку. Невже ви погодитесь, щоб вона загинула? Вероніка в моїх руках. На роздумування в нас немає часу. Ну, що ви скажете?

Шульок облизав спраглі губи. Обличчя його похмурніло. Було помітно, що в душі в нього точиться страшна боротьба.

Нарешті, він промовив тихо, але рішуче:

— Пане, я не торговець, я викладач.

— Цим самим ви фактично сказали, що викладачі не цінують свого життя.

— Ні, не те. Я тільки хотів вам дати зрозуміти, що викладач, принаймні я, не підходить для укладання такої угоди.

— А Вероніка? Ви ж хочете одружитися з нею.

— Так, це моя мрія…

— Що ж буде з нею?

— Не знаю…

Я бачив, що Шульок не з тих, яким подібні методи одразу розв'язують язик. Тоді я почав роздумувати над тим, чи доцільно показувати донесення Вероніки. Мабуть, воно довело б його до відчаю, але знову ж таки невідомо, чи примусило б заговорити. Можливо, дія буде протилежна: арештований ще впертіше мовчатиме. Ні, цю карту я прибережу до іншого часу. Що ж робити, щоб він заговорив? Нарешті я вирішив.