Війна і мир 1-2
- Автор: Толстой Лев Николаевич
- Год: 1952
- Язык: украинский
- Год: Державне видавництво художньої літератури
- Переводчик: О. Кундзич
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Війна і мир 1-2». Краткое содержание книги:
Вони майже півроку не бачились; і в тому в]ці, коли молоді люди роблять перші кроки на шляху життя, обидва побачили один в одному величезні зміни, цілком нові віддзеркалення тих середовищ, у яких вони зробили свої перші кроки життя. Обидва дуже змінилися після свого останнього побачення і обидва хотіли швидше показати один одному ті зміни, що в них відбулися.
— Ах ви, шаркуни прокляті! Чистенькі, свіженькі, наче з гуляння, не то, що ми грішні, армійщина, — казав Ростов з новими для Бориса баритонними звуками в голосі та армійськими манерами, показуючи на свої забризкані болотом рейтузи.
Господиня-німкеня виставилася з дверей на гучний голос Ростова.
— Що, гарненька? — сказав він, підморгнувши.
— Чого ти так кричиш? Ти їх налякаєш, — сказав Борис. — А я тебе не чекав сьогодні, — додав він. — Я вчора тільки передав тобі записку через одного знайомого ад'ютанта кутузовського — Волконського. Я не думав, що він так скоро тобі доставить… Ну, що ти, як? Уже обстріляний? — спитав Борис.
Ростов, не відповідаючи, труснув по солдатському георгіївському хресту, що висів на шнурках мундира, і, показуючи на свою підв'язану руку, усміхаючись, глянув на Берга.
— Як бачиш, — сказав він.
— Он як, так, так! — усміхаючись, сказав Борис, — а ми теж гарний похід зробили. Адже ти знаєш, цесаревич увесь час їхав при нашому полку, так що в нас були всі зручності і всі вигоди. В Польщі що за прийоми були, що за обіди, бали — я не можу тобі розповісти. І цесаревич дуже ласкавий був з усіма нашими офіцерами.
І обидва приятелі розповідали один одному — цей про свою гусарську гульню та про бойове життя, той про приємності і вигоди служби під командою високопоставлених осіб і т. ін.
— О, гвардія! сказав Ростов. — А ось що, пошли-но за вином.
Борис скривився.
— Коли неодмінно хочеш, — сказав він.
І, підійшовши до ліжка, з-під чистих подушок вийняв гаманця і звелів принести вина.
— До речі, й тобі віддати гроші й листа, — додав він.
Ростов узяв листа і, кинувши на диван гроші, сперся ліктями обох рук на стіл і почав читати. Він прочитав кілька рядків і злісно глянув на Берга. Зустрівши його погляд, Ростов закрив обличчя листом.
— Одначе, грошей вам чимало надіслали, — сказав Берг, дивлячись на важкий гаманець, що ввім'яв диван. — Ось ми самою платнею, графе, перебиваємось. Я вам скажу про себе…
— Ось що, Берг, дорогий мій, — сказав Ростов. — Коли одержите з дому листа й зустрінетеся зі своєю людиною, яку вам захочеться розпитати про все, і я буду тут, я відразу піду собі, щоб не забажати вам. Слухайте, ідіть, будь ласка, куди-небудь, куди-небудь… к бісу! — крикнув він і зараз же, схопивши його за плече і лагідно дивлячись йому в обличчя, видно, намагаючись пом'якшити грубість своїх слів, додав: — Ви знаєте, не сердьтеся; любий, голубчику, я від душі кажу, як нашому давньому знайомому.
— Ой, годі-бо, графе, я дуже розумію, — сказав Берг, підводячись і говорячи в себе, горловим голосом.
— Ви до хазяїв підіть: вони вас кликали, — додав Борис.
Берг надів чистісінький, без плямочки й пилинки, сюртучок, збив перед дзеркалом височки вгору, як носив Олександр Павлович, і, переконавшись з погляду Ростова, що його сюртучок було помічено, з приємною усмішкою вийшов з кімнати.
— Ох, яка ж я тварюка, однак! — промовив Ростов, читаючи листа.
— А що?
— Ох, яка я свиня, однак, що я ні разу не писав і так налякав їх. Ох, яка я свиня! — повторив він, раптом почервонівши. — Що ж, пошли за вином Гаврила! Ну, гаразд, хильнемо! — сказав він…
У листах рідних був ще вкладений рекомендаційний лист до князя Багратіона, якого, за порадою Анни Михайлівни, через знайомих дістала стара графиня й посилала синові з просьбою віднести його за призначенням і ним скористатися.
— От дурниці! Дуже мені потрібно, — сказав Ростов, кидаючи листа під стіл.
— Нащо ти це кинув? — спитав Борис.
— Лист якийсь рекомендаційний, на біса мені лист!
— Як, на біса лист? — піднімаючи і читаючи надпис, сказав Борис. — Лист цей дуже потрібний для тебе.
— Мені нічого не треба, і я в ад'ютанти ні до кого не піду.
— Чому ж? — сказав Борис.
— Лакейська посада!
— Ти все такий самий мрійник, я бачу, — похитуючи головою, сказав Борис.
— А ти все такий самий дипломат. Ну, та не в тім річ… Ну, ти як? — спитав Ростов.
— Та от, як бачиш. Досі все добре; але признаюсь, бажав би, і дуже, потрапити в ад'ютанти, а не залишатись у строю.
— Чого?
— Того, що, раз уже обравши кар'єру військової служби, треба намагатися зробити, по можливості, блискучу кар'єру.