Війна і мир 1-2
- Автор: Толстой Лев Николаевич
- Год: 1952
- Язык: украинский
- Год: Державне видавництво художньої літератури
- Переводчик: О. Кундзич
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Війна і мир 1-2». Краткое содержание книги:
VII
12-го листопада кутузовська бойова армія, стоячи табором коло Ольмюца, готувалась іде наступного дня на огляд двох імператорів — російського і австрійського. Гвардія, щойно підійшовши з Росії, ночувала за п'ятнадцять верст від Ольмюца і другого дня просто на огляд, на десяту годину ранку, вступила на ольмюцьке поле.
Микола Ростов цього дня одержав від Бориса записку, яка сповіщала його, що Ізмайловський полк ночує за п'ятнадцять верст не доходячи до Ольмюца, і що Борис чекає його, щоб передати листа і гроші. Грошей особливо треба було Ростову тепер, коли, повернувшися з походу, війська зупинилися під Ольмюцом, і добре споряджені маркітанти та австрійські жиди, пропонуючи всілякі спокуси, наповнювали табір. У павлоградців ішли бенкети за бенкетами, святкування одержаних за похід нагород і поїздки в Ольмюц до новоприбулої туди Кароліни Венгерки, яка відкрила там трактир з жіночою прислугою. Ростов нещодавно відсвяткував своє підвищення в корнети, яке вийшло, купив Бедуїна, коня Денисова, і був винен кругом товаришам та маркітантам. Одержавши Борисову записку, Ростов з товаришами поїхав до Ольмюца, там пообідав, випив пляшку вина і сам один поїхав у гвардійський табір розшукати свого товариша дитинства. Ростов іще не встиг обмундируватися. На ньому була заношена юнкерська куртка з солдатським хрестом, такі ж, підбиті затертою шкірою, рейтузи і офіцерська з китицею шабля; кінь, на якому він їхав, був донський, куплений в поході у козака; гусарська пом'ята шапочка була хвацько надіта назад і набік. Під'їжджаючи до табору Ізмайловського полку, він думав про те, як він приголомшить Бориса і всіх його товаришів-гвардійців своїм обстріляним бойовим гусарським виглядом.
Гвардія увесь похід пройшла, як на гулянні, хизуючись своєю чистотою та дисципліною. Переходи були малі, ранці везли на підводах, офіцерам австрійське начальство готувало на всіх переходах чудові обіди. Полки вступали в міста й виступали з них з музикою і весь похід (чим пишалися гвардійці), з наказу великого князя, солдати йшли в ногу, а офіцери пішки на своїх місцях. Борис увесь час походу йшов і стояв з Бергом, тепер уже ротним командиром. Берг, під час походу одержавши роту, встиг своєю старанністю й ретельністю заслужити довіру начальства і влаштував вельми вигідно свої економічні справи; Борис під час походу зробив багато знайомств з людьми, які могли йому стати в пригоді, і через рекомендаційний лист, що його він привіз від П'єра, познайомився з князем Андрієм Волконським, через якого сподівався дістати місце в штабі головнокомандуючого. Берг і Борис, чисто й акуратно одягнені, відпочивши після останнього денного переходу, сиділи в чистій приділеній їм квартирі перед круглим столом і грали в шахи. Берг тримав між коліньми димучу люлечку. Борис із властивою йому ретельністю білими тонкими руками складав шашки в пірамідку, чекаючи на хід Берга, і дивився в обличчя своєму партнерові, очевидно думаючи про гру, як і завжди він думав лише про те, чим був занятий.
— Ну-бо, як ви з цього вийдете? — сказав він.
— Будемо намагатися, — відповів Берг, приторкуючись до пішака і знову опускаючи руку.
У цей час двері відчинилися.
— Ось він, нарешті! — вигукнув Ростов. — І Берг тут! Ах ти, петізанфан, але куте дормірі[363] — закричав він, повторюючи слова няньки, з яких вони частенько сміялися колись разом з Борисом.
— Матінко! як ти змінився! — Борис встав назустріч Ростову, але, встаючи, не забув притримати й поставити на місце зачеплені шахи і хотів обняти свого друга, але Микола відхилився від нього. З тим особливим почуттям молодості, яка боїться битих шляхів, хоче, не наслідуючи інших, по-новому, по-своєму виявляти свої почуття, тільки б не так, як це виявляють, часто вдавано, старші, Микола хотів що-небудь особливе зробити при побаченні з другом: він хотів як-небудь ущипнути, штовхнути Бориса, аби тільки не поцілуватись, як це робили всі. А Борис, навпаки, спокійно і дружелюбно обняв і тричі поцілував Ростова.
363
діти, йдіть лягати спати!