Дим

А потім береги заросли, і якось так стрімко, що Антонова покійна мати ще пам’ятала їх безлісими, а сам Антон уже ні. Він, правда, пам’ятав, як колись зірвало дамбу на водосховищі «Ромен». Тоді болота знов залило, майже як у стародавні часи, а щуки й окуні плескались в кінці околичних городів – снували там між соняхів та гарбузиння. А може, то йому лиш розказували? Хтозна, він сам плутався в тих спогадах. Знав тільки, що в ті тривожні й клопітливі деньки в дамбу кидали негодну техніку з колгоспного двору – сівалки, борони та навіть іржаві кабіни тракторів! Знав він те достеменно, бо сам бачив всередині дамби дещо з того добра – вона там досі ржавіло в воді. А бачив, як лазив хлопчаком ловити рибу руками в потоках між каміння під тою дамбою.

Болота й справді заростають все дужче й дужче. І то сказати – росте там всіляка капость – реп’яхи, вовчі ягоди, та ж сама набридлива череда… Антон обережно ступав уздовж русла рівчака посеред стежки, що його знов вимили серпневі зливи сього літа. Земля сирувата – тягнеться за підошвами чобіт вперемішку з глиною. Гуси поспішають до річки – вже й підганяти не треба. Лишень би не вперлись у Петрів ставок, сякі-такі, а то вони можуть. Тут був такий комірник – Петро Гашчин, жив в отій хаті, що зразу над дорогою, як спускатись униз, оце ж і городик його по праву руку, як спускатись в береги, під низеньким тином – зараз уже інші люди садять. То він, цей Петро, комірником у колгоспі бувши, і викопав тутечки екскаватором ставок в кінці городу, для качок-гусей, та й так – можна ж зариблювати. Та місцина, видно, погана – мілів і мілів той ставочок, поки Петро живий був, то вичищав там кожного року, а тоді й помер кілька років тому – залився горілкою непевною якоюсь, ото таке. Жінка до дітей переїхала в Буринь, город чужі люди садять, хата й дворище пустують, а ставок і зовсім зачах, заріс хащами. Одна калюжка ледь видніється серед осоки й верболозу, а в калюжці тій – згнилий човник. Притяг покійний Петро і човник сюди – думав, видно, кататись буде на старості. А збоку в тих хащах непролазних ще й згнила кладка видніється. Ото і весь ставок. А в декого ж так і по сей день риба ловиться в таких ставках, а у Чезаря на тому кінці вулиці, так у такому ставку років десять тому взагалі дитина втопилась, Царство їй Небесне, – приїхали якісь родичі погостювати, купались, а там чи то яма яка трапилась… Антон до ладу не знав.