Печатка Святої Маргарити
- Автор: Подгорная Лариса
- Серия: Пригоди Марка Шведа #2
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: КМ-БУКС
- ISBN: 978-966-948-001-9
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Печатка Святої Маргарити». Краткое содержание книги:
Виконуючи завдання, Марко опиняється у вирі нових, сповнених небезпеки пригод. Йому належить пройти майже втраченим за віки слідом, не загубити самого себе, дати відсіч підступам ворогів та зберегти віднайдене кохання…
Лора Підгірна — випускниця історичного факультету Кам’янець-Подільського університету, журналістка та громадська діячка, автор проекту «Літературний туризм». Представлений роман є продовженням її успішного дебюту — українського історичного вестерну «Пригоди Марка Шведа. Червона Офелія» (2017 р.)
Третій келишок теж пішов як по маслу. За ним один вареник, другий… З такою куховаркою тепер до їдальні ходити не доведеться! Отак би увесь вік борщем та варениками смакувати та на Маруньку дивитися!
А якщо до справи — йому ж тепер, повернувшись із Тарноруди, треба зустрітися з цим єпископом, отцем Лєпновським. Тільки усе треба зробити якомога швидше і потаємніше, бо ще, чого доброго, священика розстріляють, як це звично робилося останнім часом.
А що ж далі? Якщо справді ті скарби існують? Як йому бути?
Знайти і переховати? Чи, може… спробувати втекти за кордон? Великими грошима тут він точно не зможе користуватися, як заманеться. Однак рано ще з ножем бігати, поки теля в дупі. Треба спочатку діло зробити. Розвідати усе: що то за печатка і де її єпископ ховає. Аби самому себе в дурні не пошити… А то якось непевно усе: Маргарита, Шотландія, орден, як там його… Білої Троянди… Більше нагадує п’яні вигадки, аніж правду.
— Маріє, Маріє, а ходи-но сюди… — гукнув до домробітниці знову. — Хочу завтра таких вареників оп’ять. До смаку мені припали. Тільки ліпи більше, я з людьми на обід прибуду.
— Добре, Іване Миколайовичу. Як скажете, — відповіла Марунька. Крутнулася і знову зникла за дверима.
Не інакше, як дражниться з ним… Нічого! Він вибере слушний час, підбере до її химер ключик. Ух-х-х! Не баба, а золото! Кров з молоком!
По обіді подався до коменданта слідчої в’язниці — розпитатися про єпископа Лєпновського. Відповідь, хоч і не громом з ясного неба, та все ж була несподіваною: застрілили. Ще вчора.
— Причина?
Комендант Сергеєв криво всміхнувся:
— Спроба втечі. Самі розумієте. У мене свідки є, усе задокументовано… Навіть лікар смерть його засвідчив… Але яка з того попа користь була?
Мальцев скреготнув зубами. Цього самовпевненого ідіота можна було б під трибунал.
— Ніякої… — проказав натомість. — Ніякої.. — повторив машинально.
Значить, Лєпновського застрелили ще до суду. Під грифом «спроба втечі» зазвичай приховувався банальний несанкціонований розстріл. Так у слідчій тюрмі полегшували собі роботу. Те, чого Мальцев боявся, сталося.
Знову не встиг!
Але, з іншого боку, може, це й до кращого? Що швидше усі забудуть про особу єпископа Лєпновського, то спокійніше йому буде шукати ту кляту печатку, якщо вона, звісно, існує. А ні — трясти Крушанівського далі. Він мусить знати більше! Мусить!
* * *
— Марку, здається, відколи ми сюди увійшли, нас «пасуть», як телят на вигоні. — Євген Остапенко пригубив вино, багатозначно вказавши поглядом поперед себе, в бік щедро заставленої випивкою барної стійки.
Двоповерховий французький ресторанчик під легковажною назвою «Кікі» на одній із тихих вуличок Константинополя давно зажив слави закладу із сумнівною репутацією, де в основному збиралася чоловіча публіка з гультіпак-європейців, за яких Марко та Євген перманентно себе видавали. Та головною перевагою «Кікі» було те, що за потреби, вийшовши із закладу, загубитися серед хитросплетінь сусідніх заплутаних вуличок було досить легко.
Швед ліниво випустив кільце сигарного диму, зобразивши хмільну бездумну посмішку.
— Якого дідька! Коли ми увійшли сюди, «хвоста» за нами не було, або мені повилазило! — тихо проказав він, похитуючи своєю склянкою з віскі.
— Значить, вони чекали тут… А ми їх просто не помітили, — відповів Остапенко. — Значить, Клопа розчавили.
— Або, як я казав тобі вчора і третього дня… — Марко неспішно затягнувся сигарою знову, — Клопенко нам совсєм нє товаріщ, і ми з тобою у справжнісінькій дулі, брате. А де вони? — поцікавився Швед у Євгена за мить.
— За твоєю спиною — двоє. Один — біля барної стійки. Вдає, що п’є каву і читає газету. Другий сидить праворуч за столиком. Не сумніваюся, що є ще один, напроти тебе.
Марко глибоко вдихнув.
— Як недобре!
Упіймав за руку дівицю з «Кікі», що якраз проходила повз їхній столик, потягнув до себе.
— Мадемуазель складе мені сьогодні вночі товариство? — проказав галантно французькою, всадовивши її собі на коліна. Пальці ковзнули по стрункій ніжці у шовковій панчосі вгору, заповзли аж кудись під спідницю. Дівчина зі сміхом вирвалася із його обіймів, лепечучи у відповідь французькою, що завжди буде вільна для нього, коли він того забажає. Маркові ж це дало змогу на мить повернутися та швидко роззирнутися навкруги.
— О, Євгене, яка несподіванка… — вимовив Швед, відпускаючи руку дівчини, — я того, зализаного, біля барної стійки знаю. Те, що він у Константинополі — одночасно і хороший, і дуже недобрий знак.