Крутая плюс, або Терористка-2
- Автор: Меднікова Марина
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 966-663-169-5
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Крутая плюс, або Терористка-2». Краткое содержание книги:
— Хочу подивитися.
— Давайте адресу, завезу касету.
— У мене немає відеомагнітофона.
— То ви одна така в Києві.
— Яка є.
— Гаразд. Поїхали.
Біля студії Кулик незграбно виплуталася з шикарного авта у заметіль. Ткач недбало кумкнув брелоком, від порога озирнувся помилуватися красунею «ауді».
У мурашнику студії на супутницю шефа, котра старомодною лахманністю дисонувала молодечо попсовому загальному антуражеві, ніхто уваги не звернув: і не такі клієнти трапляються.
Ткач завів Кулик за вигородку в загальній кімнаті, всадовив.
— Зоряно, риссю до мене. Ось номери касет, знайди, принеси, покажи цій пані. Потім віднесеш назад…
— Теж конячкою?
Ткач оглянув тонку, як соломина, дівочку в обтислому до анатомічних деталей вбранні, оцінив півметровий чорний манікюр, так само чорну помаду на білім виду, заяложені дреди до плечей, перламутровий крихітний мобільник замість кулона.
— Усе сказала?
Зоряна поставила перед Кулик стосика з трьох касет.
— Переглянете, покличте, — потекла до виходу місячною ходою Майкла Джексона.
— Даруйте, Зоряно, я не вмію.
Зоряна кліпнула, зроду віку не бачила людей, що не могли дати раду видакові.
— Ось, ось і ось. Це — вперед, це — назад, це — стоп. Це — дістати касету. Сюди ж устромити другу. Ось цим ось донизу.
На касеті Кулик побачила лікарняну палату.
На ліжку — забинтована жінка. Говорить нерозбірливо, мову дубльовано рухомим рядком.
«Я — Оксана Гуща. Працювала на Окружній до розі… Завагітніла, на Окружну ходити не могла — важко носила, жили на бабину пенсію. На дев’ятому місяці мене знайшов Григорій Живолуп і запропонував допомогу від благодійного фонду «Деметра». Я погодилася й поїхала народ жувати до Америки. Там народила. Далі — погано пам’ятаю. Додому повернулася без дитини і без грошей. Почала його розшукувати… Мене збила машина».
— Зоряно, я скінчила перегляд. Зоря-яно!
— Чого гукати, я вже тут.
— Ви можете мені скопіювати ці касети?
— Потрібен дозвіл Олега Володимировича.
— Покличте його, будь ласка.
— Ви ж не маєте відео, — здивувався Ткач.
— Завтра матиму, — щільно стулила бліді губи Кулик.
— Зоряно, пережени касети. Зоряно, ти мене чуєш, чи дрімаєш? Учора була не доза?
— Упс, шефе, ображаєте.
— Я тебе ще не ображав по справжньому. У нас не пиячать, у нас — працюють. Це — приватна контора, затям! Хто вранці ще вставлений від учорашнього — нехай на казьонку працює. Упс!
— Мені потрібні адреси цих жінок, — Кулик із ненавистю зиркнула на свою норкову каструлю, повагалася, чи вдягти тут, вирішила: в коридорі.
— Пройдімо до мене. Ось маєте. Це — Оксани Гущі, це Наталії Дохтурової, а у решти адреса проста: міські кладовища, до запитання.
— ?
— Усі записані на касету жінки мали стосунок до «Деметри», виїхали за її допомогою до Штатів, там народили і позбулися дітей, не одержавши за це обіцяних грошей. Усі, отямившись на батьківщині, заходилися розшукувати кривдника Григорія. Для всіх, окрім цих двох, розшуки скінчилися могилою — здебільшого автокатастрофи.
Гуща й Дохтурова, за моїми даними на той час — ледве вижили. Де вони тепер, не знаю. Чесно кажучи, я за ту «Деметру» вже й думати забув…
— Григорія знайшли?
— А хто його шукав? — знизав плечима Олег.
— Розумію, вам стулили рота хабарем, а вішати собі на голову резонансний висяк ніхто не схотів.
— Даруйте, як вас по батькові, я не вловив? — Іванівна.
— Тетяно Іванівно, не треба парити! Ви мені весь час вичитуєте, дорікаєте здирництвом і таке інше. А самі що наміряєтеся зробити? Не дати ходу кримінальній справі, аби вдовольнити свій приватний, як я зрозумів, інтерес. Даруйте на цинізмові. Але він похватніший у спілкуванні.
Годі зайвий раз добирати нового звуку під давно відомі речі. Хабарництво — воно і в Африці хабарництво. Хоч його й перейменували на корупцію. Для престижу. І зловживання своїм службовим, то є зловживання. І не треба мені тут на сумління тиснути і строїти неїзвєсний цвєт лиця. Ми — однаковісінькі. Обоє рябоє.
На порозі постала Зоряна.
— Перегнала?
— Яволь, герр гауптман! Ґенуґ! Ґенде ґох, аусвайс, матка, яйка, млеко!
Зоряна поклала касети, хвацько розвернулася через ліве плече і, карбуючи крок, зникла за дверима.
— Коли дастеся знати про «Деметру»? — провела її поглядом Кулик.
— Як тільки. Спускайтеся, вас відвезуть.
На вулиці Кулик чекало авто. Не «ауді», а трудовий захеканий «москалик». «Кажеш, на фірму подарували твою дорогущу цяцьку?», — подумки усміхнулася Кулик.