Крутая плюс, або Терористка-2
- Автор: Меднікова Марина
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 966-663-169-5
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Крутая плюс, або Терористка-2». Краткое содержание книги:
— А я й не розмовляю. Я питаю.
— Ні.
— Що ні?
— У дворі нікого не вбили.
— Дивно. То навіщо вам Олег?
— А тепер помовчу я.
Хтось прийшов. Олегова мати кинулася до передпокою.
— Тут до тебе з прокуратури.
— Чому не попередила?
— Не встигла…
— Здрастуйте, — Олег, не скидаючи куртки, заглянув до кімнати.
— Доброго здоров’я.
— Я вас десь бачив.
— Кулик Тетяна Іванівна, старший слідчий прокуратури.
— Згадав. Це ви вели справу Зірки Симчич?
— Я.
— Ма, розвантаж харчі і дай нам кави. Весь — увага.
— Маю до вас ділову пропозицію. І прошу цілковитої конфіденційності.
— Ого, прокуратура вже живе в демократичному ритмі, раніше балака була простішою: стій, хто йдьот, руки за голову!
— Однією з тем вашої програми на телебаченні була «Деметра».
— Я можу не відповідати?
— Можете.
— Тоді… Ма, я мушу бігти.
— А пироги?
— Увечері. Вас кудись підкинути?
«Ще бракувало, щоб він побачив дірку на колготках, як же його взутися? Швиденько — ноги в чоботи. І взуття нове куплю. За квартирні гроші».
Перед будинком чекала на них розкішна «ауді».
Олег прочинив дверцята, вмостився сам.
— Ось чому ви не захотіли відповідати на моє запитання щодо «Деметри»… Таку машину купити на журналістську зарплатню… — Кулик глянула на Ткача.
— А я її не купував, — Ткач кермував з двору.
— Вам її подарували.
— Саме так. І не мені особисто, а телепрограмі «А як насправді».
— Власником якої ви є, бо маєте свою продакшн студію для створення телепродукту.
— Вже провели оперативно слідчі дії?
— Авто не «Деметра» подарувала?
— Комерційна таємниця. Вам до прокуратури?
— А ви куди?
Олег пригальмував біля брівки. Вимкнув мотора, обернувся до Кулик. Пальто з колишньою норкою на комірі, немодна норкова таки каструля на голові, бліде обличчя без слідів макіяжу, тонкі губи. Розумні чіпкі очі.
— Гаразд. Ви порушите справу проти «Де метри»?
— Це залежить од вас.
— Я вас недооцінив.
Кулик подала папірця.
— Читайте.
«І ще, окрема подяка Олежкові Ткачу, журналістові нашому. Якби не його програма про фірму «Деметра», то й моя історія закінчилася б по іншому. Одержав наш Ткачик, борець за суспільну справедливість, гарного хабара за те, що стулив пельку з приводу злочинної діяльності «Деметри». А зі мною у «Деметри» обломчик вийшов.
Не на таку нарвалися. Мало, що я тут, ціла, здорова, з дітьми, та ще й на добрі гроші їх розвела».
— Що це? — збентежився.
— Лист Лідії Олійник.
— Знайшлася?
— Я хочу її знайти.
— Звідки лист?
— З Америки.
— Нівроку. Чим можу зарадити? Я справді колись випадково вийшов на «Деметру», що допомагала убогим українським матерям. На неї недоброзичливці звели наклеп, начебто «Деметра» торгує немовлятами за кордоном.
— В Америці?
— В Америці. Провів журналістське розслідування, зрозумів, що «Деметра» до злочинів стосунку не має. Все.
— Нова «Ауді» — купа грошей, — Кулик подивилася на Ткача. — Ви хочете сказати, що ви — убога українська мати з немовлям, на яких пролився золотий добродійний дощ? Поділюся з вами своїми творчими планами. Я знайду Олійник, навіть якщо та відлетіла на Марс. Вона втаємничена в справи «Деметри». Досить, щоб свідчити з документами в руках. Цю жінку ви знаєте, і якщо не боїтеся прокуратури, то побійтеся її. Вона не промине шансу.
— Ви її не знайдете.
— Я розкручу цю справу і, повірте, зроблю не менш резонансною, ніж — про отруєння дітей у ліцеї.
— Що вам треба від мене?
— Співпраці. Мушу швидко з’ясувати, з ким тирлувалася в «Деметрі» Лідія Олійник, хто відправляв її до Америки. По-друге, де в Америці міститься їхній осередок, це має бути клініка чи щось таке, жінки там народжують. І по третє, чи шукали вони Олійник, яка вислизнула від них, як вона пише, з грошима і дитиною, чим завдала їм збитків. «Деметрі» слід пояснити, що потрібна поквапна, щира і вичерпна відповідь на всі за питання. Бо.
— Чому ви не робите це офіційним шляхом?
— Неофіційно — швидше. З допомогою доброго слова й пістолета все робиться хутчіше, ніж просто за доброго слова. Зброї не маю, застосую еквівалент — гроші.
— Ви платитимете мені? — Ткач обмірковував становище. — Тоді так. Я попереджаю їх про небезпеку, вони відкуповуються від вас інформацією, ще й допомогою, бо Олійник їх таки кинула, а мені дякують красненько, радше, зелененько.
— Що збереглося у вас від вашого розслідування?
— Все. Я не викидаю луски від золотих рибок.