Щоденник Миколки Синицина
- Автор: Носов Николай Николаевич
- Год: 1973
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Іван Сподаренко
- Жанр: Детские и приключения
Электронная книга - «Щоденник Миколки Синицина». Краткое содержание книги:
До цієї збірки ввійшли твори, які українською мовою ще не видавалися:
Щоденник Миколки Синицина (Повість)
ОПОВІДАННЯ:
Мишкова каша
Дружок
Телефон
Бенгальські вогні
Тук-Тук-Тук
Городники
Фантазери
Сашко
Метро
Льодяник
Автомобіль
Витівники
Латка
Шурко в дідуся
Ляпка
Про Гену
Замазка
Винахідливість
Пригоди Толі Клюквіна
— Чому?
— Тому що тепер хлопці подумають, нібито ми злякалися труднощів і кинули діло, а коли за нас інші добились, ми теж прийшли. Якщо ми твердо вирішили кинути, то треба бути твердими.
— Правильно, — каже Сергійко. — Ми всім докажемо, що у нас є твердість.
Увечері я пішов додому і думав про бджіл. Усе-таки бджоли, по-моєму, не такі вже погані. Вони чесно працюють і носять до свого вулика мед. І дуже дружно живуть.
Я ні разу не бачив, щоб дві бджоли побилися між собою.
16 червня
Зранку ми сиділи в Павлика і грали в шашки. Потім мені набридло грати, і я пішов додому. Дома я знову думав про бджіл. Чому вони жаляться: від злості чи просто так? По-моєму, все-таки не від злості.
Бджоли захищаються жалами від своїх ворогів.
Якщо хто-небудь нападе на вулик, то вони його жалять. Вони навіть ведмедя пожалять, якщо він полізе до них у вулик по мед.
І правильно зроблять. Адже вони для себе запасають мед, а не для ведмедів. А людей вони жалять, мабуть, помилково.
Адже бджоли не знають, що люди не хочуть їм зла заподіяти. Звідки їм це знати!
Хоч люди теж забирають у бджіл мед. Але ж люди забирають не весь мед. Скільки треба, стільки і беруть, а за це люди дбають про бджіл, роблять для них вулики, ховають на зиму в добрі теплі зимівники.
Коли б люди не піклувалися про бджіл, то бджолам було б значно гірше. Жили б вони тільки в дуплах чи в якихось шпаринах, а тепер вони живуть у гарних вуликах, і, коли їм нічого їсти, люди навіть підгодовують їх цукровим сиропом.
Тому бджолам не треба ображатись на людей, а людям не треба ображатись на бджіл, якщо бджоли їх жалять.
Щоб бджоли не жалили, треба надягати сітки і підкурювати бджіл димом.
От і буде все добре!
А ми полізли до бджіл без сіток, за що й були покарані.
17 червня
Сьогодні Павлик зробив з паперу голуба і пускав по кімнаті. А Сергійко зробив голуба і пустив його з балкона прямо на вулицю. Голуб перекидався у повітрі, перекидався і впав просто посеред бруківки.
Ми всі троє заходилися майструвати голубів і пускати з балкона. У мене один голуб перелетів через вулицю і впав на дах будинку напроти. А в Сергійка голуб упав на автомобіль, який мчав вулицею, і поїхав на цьому автомобілі. Потім мені стало нудно, і я пішов додому. Вдома на мене чомусь напала туга. Ось я сиджу й нуджуся, і нічого не хочеться робити.
18 червня
Знову робили голубів і пускали з балкона, тільки це нам швидко набридло. Ми стали грати в шашки, але й шашки хутко набридли. Тоді ми стали грати в різні інші ігри, але вони теж нам усім набридли.
Сергійко сказав, що йому нудно, й пішов додому. Мені теж уже не хотілося грати. Я пішов додому, і знову на мене напала туга. Я задумався, що таке туга і звідки вона береться. Може, туга — це нудьга? Ні, по-моєму, туга не нудьга. Якщо нудно, то можна пограти в що-небудь, і нудьга минеться, а якщо у людини туга, то їй навіть грати не хочеться.
По-моєму, туга нападає від неробства. Коли робиш що-небудь корисне, то ніколи не буває туги. А коли цілий день байдикуєш чи займаєшся якоюсь дурницею, то потім стає прикро, що змарнував час. По-моєму, туга — це прикра нудьга.
Он що це таке!
19 червня
Павлик зранку нудьгував і не хотів ні в що грати. По обіді він кудись зник. Ми із Сергійком обшукали весь двір, облазили всі горища, сараї — ніде не знайшли. Тоді ми вирішили, що він пішов до когось із хлопців, і перестали його шукати. Потім нам стало нудно.
— Якби ми працювали разом з усіма хлопцями на пасіці, нам не було б нудно, — сказав Сергійко.
Я кажу:
— Нумо, поки Павлика нема, підемо й подивимось на бджіл.
Сергійко зрадів:
— Ходімо швидше, поки не повернувся Павлик, а то він скаже, що у нас забракло твердості.
Ми мерщій пішли до шкільного саду і ще здалеку побачили вулик. Коло вулика сиділа якась фігура і витріщала очі на бджіл. Ми підійшли ближче і побачили, що ця фігура був Павлик.
— А, — закричали ми, — то ось яка у тебе твердість! Нам сказав, що не треба цікавитися бджолами, а сам сидиш тут і цікавишся! Хіба так товариші чинять?
Павликові стало соромно.
— Я, — каже, — ненавмисне сюди зайшов. Ішов, ішов і зайшов.
— Байки! — кажемо ми. — Просто захотів на бджіл подивитися!
— Слово честі, хлопці! Навіщо мені на них дивитися? Зовсім нема, чого!