Таємничий лицар

— Треба вам поїхати з нами до Білостін’я, — запропонував пан Кайл. — З вашим зростом ви можете впасти в око якомусь князеві й знайти собі добру службу. От я вже напевне знайду. Там на весіллі гостюватиме Джофрі Крестав, господар на Лихомості. Я зробив йому першого в житті меча, як йому було ще тільки три рочки. Вирізав з соснової дощечки для його малих рученят. Коли ж я сам був молодший, то присягав на мечі його батькові.

— Теж на сосновому? — запитав пан Майнард.

Кайл-Кіт мав досить гумору, щоб засміятися у відповідь.

— Запевняю, той був із доброї криці. Я радо знову стану з ним при боці до служби кентаврові. Пане Дункане, хай ви не хочете битися, то хоч припрошуємо вас разом з нами до весільної учти. Там будуть співці й музики, жонглери і акробати, а до того ще й ватага кумедних карликів.

Дунк хитнув головою.

— В нас із Яйком попереду довга дорога. Ми їдемо на північ, до Зимосічі. Князь Берон Старк наймає латників і сердюків, аби назавжди викинути кракенів зі своїх берегів.

— Як на мене, там надто холодно, — зазначив пан Майнард. — Хочете різати кракенів, то їдьте на захід. Ланістери будують кораблі, аби вдарити на залізняків просто в них вдома, на островах. Дагонові Грейджою тільки так і можна дати ради. Битися з ним на землі безглуздо — він собі пірне у море, та й нема його. Якщо вже діставати їх, то водою.

Певна правда у його словах була, та Дунк не надто прагнув битися з залізняками на морі. Він уже скуштував цієї страви на борту «Білої панни», яка йшла з Дорну до Старограду. Йому тоді довелося узброїтися в повний обладунок, аби допомогти корабельникам дати відсіч нападникам. Сталася кривава й відчайдушна битва. Протягом неї Дунк трохи не впав у воду, а то напевне був би його кінець.

— Престол мав би рівнятися на Старків і Ланістерів, — оголосив пан Кайл-Кіт. — Ті хоча б воюють. А що роблять Таргарієни? Король Аерис заховався між книжками. Принц Раегель скаче голий палатами Червоного Дитинця. Принц Маекар плекає свої образи у Перелітку.

Яйк пхнув вогнище палицею, порскнувши іскрами у нічну темряву. Дунк радів, що той змовчав у відповідь на згадку батькового імені. «Може, нарешті навчився припинати свого довгого язика.»

— Як на мене, винуватий Кровокрук, — вів своєї пан Кайл. — Він же Правиця Короля, а не робить геть нічого, поки ті кракени сіють вогонь і жах берегами західного моря.

Пан Майнард здвигнув плечима.

— Він не зводить ока з Тирошу, де Лихий Булат у вигнанні змовляється з синами Даемона Чорножара. Отож і тримає королівські кораблі при собі, щоб завадити нападникам перепливти море.

— Еге ж, може, й так, — зазначив пан Кайл, — та багато хто вітав би повернення Лихого Булата. Всі наші кривди ведуть початок від Кровокрука. Той білий хробак підточує саме серце держави.

Дунк спохмурнів, згадавши голову горбаня-септона з Камінного Септу.

— З такими балачками недовго і голову втратити. Дехто скаже, що ваші слова — зрада.

— Хіба правда буває зрадою? — запитав Кайл-Кіт. — За короля Даерона люди не боялися казати, що думають. А зараз?