Літературно-критичні нариси. Опрацювання та передмова — Малґожата Кітовська-Лисяк
- Автор: Шульц Бруно
- Год: 1938
- Язык: украинский
- Год: ДУХ І ЛІТЕРА
- ISBN: 978-966-378-265-2
- Переводчик: Віра Меньок
- Жанр: Критика
Электронная книга - «Літературно-критичні нариси. Опрацювання та передмова — Малґожата Кітовська-Лисяк». Краткое содержание книги:
Книга адресована літературознавцям та філософам, а також широкому колу гуманітаріїв й усім, хто цікавиться культурою міжвоєнної доби.
_________________________
Поезія — це короткі поєднання сенсу між словами, несподіване відроджування первинних мітів.
Бруно Шульц, «Мітологізація дійсності»
* * *
Є змісти, ніби призначені нам, приготовані, що чекають на нас на самому вступі у життя. Так я у віці восьми років сприймав баладу Ґьоте з усією її метафізикою. Попри напівзрозумілу німецьку, я вловив, відчув сенс і, зворушений до глибини, плакав, коли мені мама її читала.
Такі образи становлять програму, визначають залізний капітал духу, даного нам дуже рано, у формі передчуттів і напівсвідомого досвіду. Гадаю, вся решта життя витрачається нами на те, щоби зінтерпретувати ці з'яви, переглянути їх у всьому змісті, який здобуваємо, провести крізь усі розпинання нашого інтелекту, на які нас вистачає. Ці ранні образи визначають мистцям межі їх творчості. Їхня творчість є дедукцією готових передумов. Потім вони вже не відкривають нічого нового, а тільки вчаться щоразу краще розуміти ще на вступі довірений їм секрет; їхня творчість є постійною екзегезою, коментарем до того єдиного вірша, що їм був заданий. Зрештою, мистецтво не розгадує цього секрету до кінця.
Бруно Шульц до Ст. І. Віткевича
* * *
Кафка напрочуд чітко бачить реалістичну поверхню дійсності, майже напам'ять знає її жестикуляції, всю зовнішню техніку подій та ситуацій з їхніми поєднаннями й переплетеннями, але все це для нього тільки нетривка шкіра без коріння, яку він знімає, наче делікатну паволоку, накладаючи на свій трансцендентний світ, трансплантуючи у свою реальність. Його ставлення до дійсності наскрізь іронічне, зрадливе, сповнене злої волі — ставлення престидижитатора до свого апарату.
Бруно Шульц, «Передмова до польського перекладу „Процесу” Франца Кафки»
Загалом уся ця книга наскрізь замінована проблематикою, підкопана підземною мережею запитань. Такого чудового портрету негативної жінки, так глибоко базованого на знанні про людські особливості, підкріпленого стількома поверхами й шарами проблематики, що проникають аж углиб остаточних речей, ми ще не мали в нашій літературі. Кунцевичева знає всі таємні шляхи, круті перешийки та стежки злості, всі її маніфестації й вибухи; вона спостерігає і з великою майстерністю відтворює весь марний, знесилений підступ нещасливої, заплутаної самої в собі натури. Весь шар повісті, що ґрунтується на спогляданні й безпосередній психологічній інтуїції, насправді першокласний. Але розум, наділений такою спекулятивною пристрастю, як у Кунцевичевої, не може зупинитися на цьому суто описовому шарі, хоча хтозна, чи завдяки цьому книга не виграла б на суті й монументальності. Авторка спокусилася на більше, захотіла поставити психологічний діагноз «випадку», який непомітно перетворювався на філософську інтепретацію, доходячи до межових і остаточних справ. Реабілітація скиглійки відбувається дуже цікаво. Необхідно визнати, що вона не вийшла прозорою й вичерпною. Авторка уникла легкого оптимізму і спрощення, які тут їй загрожували. Ружа й після цього благословення залишається марнотною, замкненою і по суті поганою. Та стихійна сила, що в ній живе, залишається до кінця нерозгаданою й інтригуючою. Кунцевичева знає, що життєві питання не вирішуються просто, схематично, що завжди залишаються дріб’язки, доповнення, щілини, в яких гніздяться нові проблеми. Ця реабілітація є радше вторинним шаром повісті, результатом замислення над явищем Ружі. Однак цей шар надзвичайно майстерно вкомпонований у повість як свого роду рамкова фабула, що замикає книгу від початку до кінця й у вирішальних місцях укриває фундамент повісті своїми відногами. Цією рамковою акцією є історія останнього дня життя Ружі. В цей останній день увібгана вся біографія людини, і з цієї висоти зроблено перегляд, підбито баланс усього цього життя. Такий оповідний прийом дає авторці цілковиту незалежність від хронології, свободу в розпорядженні елементами життя. Це життя розглядається не історично чи прагматично, а базово, згідно з переконаннями, здобутими з висоти цього кінцевого розрахунку. З цієї висоти авторка хоче нам показати, чому цій прекрасній істоті, цій художниці найвищої напруги, цій захопливій особистості, котра створює довкола себе блиск і красу життя, не було дане благословення і вища санкція, чому те вино людської душі прокисло на оцет, чому те вишукане і багате життя залишилося по суті безплідним.
Ружа фактично приховує в душі маленьку ранку, незначний укус, довкруг якого організм вимурував усю надбудову таланту, пристрасті до величі, неспокою й героїзму, не зумівши однак закрити, зцілити цю рану. Ружа була зраджена коханцем її молодості і ніколи вже не зуміла змиритися з цим фактом. Усе своє життя не хотіла внутрішньо з ним погодитися. Усе, що вона робила і ким вона була, було демонстрацією спротиву цьому факту. Її вина полягала в тому, що вона виявилася недостатньо гнучкою, що наполягала на існуванні з утраченою позицією. Її героїзм, її безкомпромісність були одночасно її провиною. Вона не хотіла вести переговори з життям; холодна, сліпа й ненависна пройшла повз життя нелюбого чоловіка, повз можливості, які відкривало їй життя.