Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи
- Автор: Малярчук Таня
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: Лілея-НВ
- ISBN: 966-668-084-X
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Ендшпіль Адольфо або Троянда для Лізи». Краткое содержание книги:
Бо легше не зважати на те, що Таня народилася в Івано-Франківську, у 1983 році, що вона десь вчилася і десь ще недовчилася, що вона щодня щось робить, ніж відділити написану нею прозу від Тані Малярчук.
Тарас Прохасько
Ви мені сьогодні снилися моя дорога пані - ніби ми разом десь засинаємо по обидва боки кімнати і я Вам маю щось важливе сказати що хотіла сказати вже давно і тут раптом набираюся сміливості серце шалено б’ється руки покриваються холодним потом але Ви вже спите і я зіщулююся мені хочеться стати клубком сірих ниток що лежить у кошику з багатьма іншими більшими і дорожчими клубками і хочеться щоб був задушливий вечір і щоб кошик з клубками лежав під ліжком а на ліжку щоб обов’язково кохалися
але вибач кохана за все це - мені було б так приємно якби ти хоч раз мені вибачила здається що я дуже завинила не лише перед тобою а перед усіма і тягар невідмученої провини вельми гнітить мене тому хочеться якомога більше випросити пробачень і коли я усміхаюся до перехожих це означає вибачте мені і коли купую пиво й кажу продавцеві спасіба це означає вибачте мені і коли додаю до картопляного раґу цілу ложку червоного перцю бо брат учора розповідав що в Узбекистані без нього не обійдеться жодна страва розумієш там спека до п’ятдесяти градусів а холодильники рідко у кого є м’ясо псується за дві години як зрештою і все інше тому переважно тамтешні жителі харчуються вже тричі зіпсутими продуктами з личинками різної мерзоти але ніхто з них ніколи не хворіє на пронос чи якусь гіршу шлункову хворобу бо надмір червоного перцю створює у їхніх кишках своєрідний дезінфікаційний контроль - то й це означає вибачте мені і не тільки узбеки а всі навіть личинки стафілокока до яких мені так само немає справи як і до узбеків але просто для красного слова
і ще мушу сказати тобі про могили бо зараз може хтось увійти наприклад Каган-Шабшай і сказати що пора йти на пилораму рубати сосни або що вирок замінили завдяки зусиллям рідних і друзів на смерть через повішення і виконавці вже чекають біля порога і вдягайся неодмінно у біле як це личить усім цнотливим дівчатам поспіхом молися загадуй останнє бажання і вйо або що у Норильську - єдиному в світі місті з легкої руки Берії збудованому за полярним колом не вистачає для фундаменту от сміх кількох кісток і вище управління вирішило надати саме мені можливість такої пожертви а Норильськ-дуже дивне місто тут ніч триває півроку і маршрутом автобусів передбачено зупинятися біля кожного під'їзду тому мені має бути приємно віддати заради нього кілька кісток - мало що може статися і я не встигну розказати тобі що чукчі спиваються на ніц самі в тому не будучи винними - в їхній крові нема ферменту який би розщеплював алкоголь я думаю тепер: це нація святих схимників а ми і не здогадуємося - спохопимося лише тоді коли не залишиться жодного чукчі і знаєш вони наївні до краю йдуть за своїми оленями як вірні раби без постійного житла вони очевидно поклоняються цим звірам навіть коли вичиняють з їхніх шкур для себе нічні панталони і вони ніколи не вмиваються їхнє ніжне майже дитяче біле тіло ціле життя не знає води у рідкому стані як я досі не знала чоловіка я кажу - святі схимники а ми й не здогадуємося - і коли вертоліт цивілізації раптом десь відшукає серед вічного снігового медитування їхній невеличкий караван - то чукчі вискакують з конусоподібних чумів схожих на дупла йому назустріч так що двох-трьох обов’язково розриває вертолітним гвинтом а потім вони віддають усе що виглядає чужинцям цінним разом з двома-трьома усміхненими дружинами за каністру горілки бенкетують цілу ніч а вранці відвозять на санях десяток трупів нічного гульбища ген за горизонт - і найбільша трагедія в тому кохана що трупи чукчі не закопують в землю бо їхня батьківщина - кілька тисяч гектарів вічної мерзлоти яка найтеплішого дня найтеплішої пори року тане на десять сантиметрів і я так злякалась коли це зрозуміла: думала чукчі викидають трупи в море або згодовують росомахам і песцям або ще гірше - згодовують оленям а вони насправді відходять на безпечну відстань і прикидають їх камінням і все хоча я досі дивуюся звідки там каміння а тепер тільки подумай кохана чукчі не мають як ми всі родинних могил нічого не прив’язує їх до полярної географії жодного цвинтаря жодного хреста жодного зогнилого родича все ретельно заморожене й збережене просторами вічної мерзлоти